Щоденник.
Ходи зі мною! Двір без собаки не двір. Будеш добрим сторожем не образишся! Сів на велосипед та й подався до села. По дорозі дід Тарас озирався разів зо три Та ніхто за ним не біг.
Вона була «нелюдимою» собакою Так, як бувають «нелюдимі» люди Вона була такою самою
Багато років тому, коли дід Тарас пішов у ліс по гриби, знайшов він підлітка-цурка. Хіба ж знати, як ця дива опинилася серед нетрів.
Вона мовчки блукала поміж дерев. Навіть не на привязі Маленьке, мокре після дощу створіння Дід Тарас нахмурився та підійшов ближче.
Незграбна, не красуня Але ж Карі очі дивилися на нього Не очі цуценяти Очі мудрої звірини Дід задумався.
Ходи зі мною! Двір без собаки не двір. Будеш добрим сторожем не образишся!
Сів на велосипед та й подався до села. По дорозі озирався не раз Та ніхто за ним не біг. Дід уже й забув про ту зустріч.
Займався господарством, а воно було великим: три кабани, свиня з поросятами, корова Зірка, кури, качки з каченятами та кіт Барсік
Дід Тарас скрутив цигарку магазинні йому не до вподоби. Відчинив хвіртку, сів на лавку, щоб відпочити. Та раптом завмер
На нього дивилися ті самі карі очі Пильно, мов оцінюючи Так дивно, що дід і не знав, як реагувати.
Ну що, заходиш у двір? Після довгої паузи цуценя відступило й зникло в темряві.
Так минуло кілька днів Очі стежили за ним щоночі, наче шукали рідну душу
А одного разу, коли дід сидів на лавці, «вона» підійшла, обнюхала його та лігла біля ніг
Дід Тарас не був лагідним чоловіком. До худоби ставився прагматично скільки тварин пройшло через його руки, і не злічити
Собака для охорони, кіт для мишей. А скільки собак у нього було і не пригадати. Хто від хвороб здихав, хто отруївся Ось і тепер будка стояла пусткою.
На початку літа помер Бурко. Ветеринар сказав кліщі. Та ніхто особливо не сумував. Дід людина сувора, не з тих, що плачуть.
А його жінка Ганна була ще жорсткіша Характер як у козака. Усе село ще памятає, як теля кулаком прибила за те, що бодалось, коли напувати йшла
Дід Тарас затягнувся цигаркою, глянув на цуценя біля ніг. Карі очі пильно спостерігали
Ну що, звірюко, вирішила жити в мене? Слухай: годуватиму двічі на день, чим Бог пошле. Будка є, тепла. Вночі іноді відпускатиму на волю. З тебе сторож! Щоб ніхто чужий не пройшов! Якщо згодна ходи за мною!
Так почалося її нове життя. Дід назвав її Зоряною. Звідки взяв таке імя невідомо. Тепер у неї була будка, велике подвіря та ланцюг.
Час минав, і з незграбного цуценяти вона перетворилася на велетенського пса, якого боялося все село. Ходили чутки, що в її жилах тече вовча кров
Вона була прекрасною та дивною. Жодних собачих звичок ні виляння хвостом, ні облизування рук.
Коли до неї підходили дід, його рідні чи Ганна, Зоряна лише спокійно дивилася своїми розумними очима.
А от чужинців готова була розірвати. Навіть не гавкала гарчала. І цей рик був жахливим. Але лише вдень. Тому її будку перенесли на город, щоб сусіди не лякалися.
Вночі дід іноді відпускав її зі словами:
За три години прийду. Бач, доярки бояться тебе! Щоб нікого не чіпала! Рівно три години!
Вона ніколи нікого не вкусила. Мабуть, були інші справи Але завжди поверталася вчасно, за що дід її поважав.
Щороку Зоряна приносила цуценят, і вони розходилися, як гарячі паляниці. Приїжджали навіть з інших сіл хоч і боялися її, але поважали. Бо дарма не нападала.
Був звичайний літній день. Після сніданку Зоряна грілася на сонці, спостерігаючи, як маленька Оленка грається в пісочниці під деревом біля хвіртки, а баба Гання працює в городі.
Зоряна знала, що онучку привязують, щоб не пішла. Оленці ледве виповнилося три батьки привозили її на вихідні.
І ця мала завжди бігла саме до неї, розкинувши рученята:
Зоооря! Зоооря!
І серце собаки стискалося від любові до цієї дитини.
Того дня Зоряна дрімала, коли раптом відчула біль кіт Барсік дряпав її по носі.
Зроби щось! Оленка тоне!
Зоряна глянула за паркан. Дівини не було ні в пісочниці, ні біля дерева.
Вона біля ставка! Там її панамка! вив кіт.
Зоряна загавкала так, як ніколи. Рвала ланцюг, підстрибувала до неба
Баба Гання озирнулася:
З глузду зїхала пробурчала та знову поринула в роботу.
Тоді Зоряна завила. Жахливе вовче виття прокотилося селом. Таке страшне, що аж волосся сило дибки.
Лише тоді ба
