Той осені вони зняли квартиру майже в самому серці Києва.
Подобається? запитав він, ледве встигнувши відкрити двері перед нею.
Квартира була просто розкішна просторі кімнати, старовинні меблі, високі стелі.
Оце так! здивувалася вона. Це ж неймовірно! А поглянь, який вид із вікна! Але… це ж мабуть шалено дорого?
Дивно, але ні, знизав плечима він. Сдав мені її дідусь. Каже, живе тепер за містом, на старій дачі.
Та годі, засміялася вона, дивлячись на нього теплими каріми очима. Мені тут дуже подобається.
Вранці він пішов рано, а вона, випивши кави, зібралася зустрітися з подругами. Після його відходу в квартирі стало якось неспокійно. Час від часу здавалося, ніби хтось спостерігає за нею, але вона відганяла ці думки.
Зробивши кілька гарних селфі на тлі старовинних картин, вона вийшла. Подруги охоче розглядали фото, безперестанку базікаючи:
Ой, яка люстра! Ніби з палацу!
А картини? Ой, дивись, хто це за твоєю спиною?
Вона глянула на світлину і справді, за нею маячив нечіткий силует жінки похилого віку.
Що це таке? переглянулися подруги.
Та годі вам, це просто тінь, усміхнулася вона, але на душі знову стало тривожно.
Тиждень минав непомітно. Вечорами вони гуляли по Хрещатику, купували морозиво на Подолі й поверталися додому. Вона поступово звикала до нового житла.
Одного разу вихідні довелося провести вдома дощ ллютував цілими днями. Замовили піцу, дивилися старі фільми. Чоловік заснув на дивані, а вона прикорнула поруч.
Раптовий удар грому збудив її. Блискавка освітила кімнату, і вона побачила перед собою стару жінку.
Ну що, молода господине, як тобі тут живеться? тихо промовила та, навіть не чекаючи відповіді. Чи загадала бажання на новому місці?
Н-ні… ледь прошепотіла вона, впялившись у диван.
«Яке ще бажання?» метушилося в голові. У них було все: гарний заробіток, своя студія, яку здавали в оренду. Тільки дитини не виходило кілька спроб ЕКО не дали результату.
Ще один грім, блискавка і старухи вже не було.
Ранок зустрів їх ясним сонцем. Лише краплі дощу на шибках нагадували про нічний шторм.
Я так добре виспався на дивані! А ти? весело запитав він, готуючи каву.
І я, усміхнулася вона. Нічний жах тепер здавався лише сном.
До речі, як тобі тут? Я вже звик.
Мені теж добре, відповіла вона. Нічого міняти не хочу.
Кілька років тому, після чергової невдалої спроби ЕКО, психолог порадила їм зняти житло для емоційного відновлення. Ця квартира була вже третьою.
Наближався Новий рік. 31 грудня чоловік повідомив, що ввечері заїде дідусь забрати гроші за наступні півроку.
Який дивак, здивувалася вона. У святвечір!
Та він уже літній, чудний, пожартував чоловік. Нехай заходить.
Дідусь прийшов із тортом до речі, її улюбленим. Довелося ставити чайник. За розмовою за вікном розпочався снігопад, і вона раптом запропонувала:
Залишайтеся зустрічати з нами Новий рік! Куди ж ви підете в таку хуртовину?
Куранти пробили північ, за вікнами заграли салюти. І раптом у дзеркалі вона знову побачила ту стару жінку. Та ледве посміхнулася, махнула рукою й розчинилася у відблисках феєрверків. Вона теж посміхнулася у відповідь.
Більше вона її ніколи не бачила.
Через кілька років, проходячи по Липкам, я зустріла знайомого.
А памятаєш ту пару, що знімали квартиру неподалік? Як вони? запитала я.
О, ці жартівники! засміявся він. Досі там живуть. А от найцікавіше тепер із ними мешкає той самій дідусь. Старий уже, але з їхнім хлопчиком возиться, як із власним онуком. А дружина його, кажуть, давно померла, дітей не було.
Ось такі справи.
