Він відмовився одружуватися на вагітній дівчині. Мати його підтримала, але батько став на захист майбутньої дитини.
Тату, в мене новина. Наша сусідка, Оксана вагітна. Від мене, сказав Андрій, ледь переступивши поріг.
Його батько, Богдан, на хвилину завмер, а потім спокійно промовив:
Тоді одружуйся.
Що? Я ще занадто молодий. Не час для родини, тим більше ми й так недовго зустрічалися
Серйозно? з гіркотою видихнув батько. Значить, бігати за дівчатами ти був чоловіком, а коли треба відповідати за вчинки, став дитиною. Дуже добре.
Він не додав нічого, лише голосно покликав дружину:
Наталю! Зайди на хвилинку!
Наталя увійшла до кухні, витираючи руки об фартух:
Що трапилося?
Послухай. Наш син зачав дитину і не хоче женитися. Оксана, дочка сусідів. Вона вагітна від нього. А він ховається, як щур.
Наталя навіть не здивувалася. Її обличчя стало кам’яним:
І правильно робить. Нащо вводити в дім першу-ліпшу? Такі дівчата хитрі знайдуть того, у кого грошей більше, потім підведуть, а далі приходять з «одружуйся!». Та й хто знає, може, дитина навіть не його. Нехай зробить тест. До того ж, немає сенсу тиснути на Андрія, він ще молодий. Він чоловік, йому важко було стриматися. Але ми не зобовязані ростити чужих дітей.
Богдан глибоко зітхнув і тихо сказав:
А якщо це справді його дитина?
Ну й що? Ми мусимо це виправляти? Скажи йому зробити аналізи, щоб знати напевно.
Вона розвернулася й вийшла, залишивши Богдана наодинці з сином.
Знаєш, я теж був молодим, почав він. Кохав іншу, але одружився з твоєю матірю. Не з кохання, а з відповідальності. Бо бути чоловіком це не лише пристрасть, а й вибір та наслідки. Вона була вагітна. Я не знав, чи зможу бути з нею, але знав одне дитина не винувата. Моя кров, моя совість. І, Андрію, хоч це й не було легко, я ніколи не шкодував, що залишився.
Минуло три місяці. Тест ДНК підтвердив: з імовірністю 99,9% Андрій батько дитини Оксани.
Ну й що? Наталя засміялася, коли Богдан поклав перед нею папір. Так, він батько. Але це не означає, що Оксана житиме в цьому домі. Не смій її сюди пускати! Я сказала!
Андрій стояв, дивлячись на свої руки. На його обличчі було видно: він обрав сторону матері. Мовчав, стискав кулаки, але не вимовив жодного слова.
Богдан повільно підвівся зі столу:
Якщо ви вже вирішили, тепер послухайте мене.
Він говорив тихо, але його голос різав, як ніж:
Поки я живий, мій онук не буде мати в чомусь потреби. У мене є земля, я збудую будинок, і він мій онук отримає все, що я маю. А ви більше не отримаєте від мене нічого. Я відмовляюся брати участь у цьому соромі. Андрію, віднині ти мені не син. Все моє дитині. Жодної копійки вам.
Наталя вибухнула:
Ти збожеволів? Ти хочеш позбавити власного сина спадщини?!
Богдан не відповів. Він просто повернувся й вийшов, ігноруючи крики й лайки. Андрій стояв, не вірячи в те, що почув. Але знав: якщо Богдан сказав так і буде.
Життя вчить: сором це не те, що з тобою сталося, а те, як ти на це відповів.
