Моя мати завжди вдавала, що хвора, аби не працювати, і жила за наші кошти.
Вона ніколи не мала охоти до праці. Допоки батько був живий, вона не турбувалася він усе робив сам, заробляв гроші, а вона сиділа вдома, насолоджувавшись роллю господині. Та після його смерті, здається, вона вирішила, що тепер ми з дружиною маємо її утримувати. І ми не згодні.
Мати вийшла заміж у дуже молодому віці лише у 19. Батько, на шість років старший, вже закінчив навчання, мав стабільну роботу й заробляв достаткі, щоб забезпечити родину.
Вона любила розповідати їхню історію кохання, наче казку любов з першого погляду, той момент, коли все змінилося, раптова віра, що він людина її життя.
Явіріла в це аж доки мені не виповнилося пятнадцять. Тоді я зрозуміла правду: мати ніколи не хотіла ні вчитися, ні будувати карєру. Шлюб був для неї ідеальним виходом квитком до легкого життя без турбот.
Незабаром вона завагітніла, народила мене й вирішила, що буде доглядати за мною сама без садочка, без нянь, без сторонньої допомоги. Батько, захисний і щасливий, що може їй це забезпечити, погодився без питань.
Я ніколи не була у дитячому садку, але була спокійною дитиною. Мати залишала мене у пісочниці, і я гралася сама. Вона давала мені іграшки, і я годинами їй не заважав.
Вона ніколи не намагалася вчитися, опановувати щось нове. Жодного диплома, жодних навичок, жодного дня праці поза домом. «Професійна господиня», казала вона з гордістю.
Я ніколи не критикувала її спосіб життя. Якщо батько це приймав мені було не до того.
Та коли він помер, її світ розсипався. Вона не брала участі в організації похорону, не займалася документами просто лежала у ліжку, дивилася у стелю й повторювала: «Як я житиму? Як я виживу?»
Спочатку я думала, що вона справді у жалобі. Але згодом зрозуміла: її руйнувала не втрата батька, а втрата фінансового комфорту.
Батько залишив їй трохи заощаджень, але було очевидно, що грошей надовго не вистачить.
Через півроку в неї зявилася «геніальна ідея»: продати нашу трикімнатну квартиру й купити дві менших одну для неї, а іншу для мене. Але мою вона вирішила здавати, щоб жити на орендний дохід.
У її світі це було ідеальним рішенням. У реальності ілюзією. Грошей від продажу ніколи не вистачило на дві оселі. І навіть якби вистачило чому я маю жерті
