Олена повільно ступила на ідеально підстрижений газон, ніби виходила на сцену. Кожен її рук був вимірений, холодний. Вона знала це не просто повернення. Це її помста.
Очі діда Тараса буквально палили її. Він стискав палицю так, що пальці побіліли. У його погляді було все лють, зневага, але й той самий хижий вогонь, що десятиліттями тримав у страху всіх навколо.
Купити? насмішкувато спитав він. Дівчинко, ці будинки моєї родини. Мого роду. Поки я живий, вони залишаться тут.
Олена зробила крок уперед.
Саме тому, тихо промовила вона, що жити тобі залишилося недовго.
У старого затремтіли губи. Він хотів засміятися, але раптом закашлявся. Роки, горілка, тягар влади зробили своє.
За сусідніми тинами зявилися обличчя. Всі бачили цю сцену, ніхто не наважувався втрутитися, але цікавість була сильніша за страх.
Ти збожеволіла, Оленко, загарчав дід. Ніхто тобі нічого не продасть.
Олена дістала з сумки папку.
Це договори. Я вже викупила піввулиці. Тетяна тітка мала борги, син її вкрався в кредити. Дядько Петро збанкрутував. Всі вони звернулися до мене.
Очі Тараса спалахували.
Брехня!
Олена розгорнула папку й показала копії.
Це лише початок. Але в тебе, діду Тарасе, є таємниці, які варті набагато більше, ніж ці мури.
Старий захитався.
Які таємниці?
Усмішка Олени була крижаною.
Ти думаєш, я нічого не знаю? Але я знаю, як ти «поудовів» у такий зручний час. Знаю, що мою матір одного ранку просто не стало, а ти казав серце. Не було розтину. Не було питань. Ти заплатив лікарям, міліції.
Серед сусідів пройшов шепіт. За вікнами миготіли перелякані погляди.
Брехня! завив Тарас. Усі знали, що вона була хвора
Хвора? різко перебила Олена. Чи просто заважала тобі зі своїм майном?
Старий захитався, але швидко повернув собі голос.
Доказів у тебе немає.
Олена підняла руку.
А це що?
Вона дістала тонкий, потертий щоденник. Обличчя діда стало попелястим.
Це
Так. Щоденник моєї матері. Я знайшла його в скрині у далекої родички. Там усе. Її страхи, скарги. Вона написала, як ти підмішував їй ліки в чай, щоб вона слабшала. Як підробив її заповіт.
Очі Тараса розширилися. Палиця вислизнула з його рук, і він ледь не впав.
Брехня уся брехня
Олена знизала плечима.
Може. Але знаєш, що люблять журналісти? Такі історії. Особливо ті, що підтверджені паперами.
На вулиці встановилася мертва тиша. Лише вітер шелестів листям.
Тарас підняв руку, ніби хотів ударити, але вона здригнулася. Палиця впала, а сам він повільно осів на лавку перед ґанком. Його обличчя спотворилося, замість величі безпорадність. Володар клану вперше виглядав слабким.
Це моя вулиця захрипів він, ледве дихаючи.
Вже ні, тихо відповіла Олена.
Вона різко повернулася й пішла до машини.
І тоді сталося неочікуване. Із сусідніх будинків вийшли люди. Тетяна тітка, бліда, з розкуйовдженим волоссям, стискаючи в руках папір.
Вона права! скрикнула вона. Я продала їй усе більше не могла платити борги
За нею вийшов дядько Петро, опустивши очі.
Моя справа закрилась, пробурмотів він. Я теж підписав.
Голос натовпу зростав. Хтось плакав, хтось лаявся. Вулиця, яка колись була такою чистою, тепер розвалювалася під вагою брехні.
Олена завела двигун. У дзеркалі ще раз побачила картину: Тарас сидів нерухомо, ніби розбитий ідол, а навколо метушилися родичі, намагаючись врятувати те, що лишилося.
У грудях стискався біль, що назбирався роками, але тепер він не мучив її. Біль більше не панував над нею.
Руки спокійно тримали кермо. Вона знала не дарма повернулася.
Тридцять два роки тому її викинули звідси, як сміття.
Сьогодні ж вона стала новою господинею цієї вулиці.
Фінал: Вулиця, що колись належала клану Тараса, тепер була в руках Олени. Її помста не крик, не насильство, а папери, холодний розум і час, який усе ставить на свої місця.
