Олена повільно ступила на ідеально підстрижений газон, ніби виходила на сцену. Кожен її рук був вимірений, холоднокровний. Вона знала це не просто повернення. Це її помста.
Очі діда Тараса буквально палали. Він стискав тростину так сильно, що пальці побіліли. У його погляді було все лють, зневага, але й той самий хижий блиск, яким він десятиліттями тримав у страху цілу вулицю.
Купити? з насмішко спитав він. Дівчинко, ці хати моєї родини. Мого роду. Поки я живий, вони залишаться тут.
Олена підійшла ближче.
Саме тому, тихо промовила, бо жити тобі залишилося недовго.
Старий скривився, хотів засміятися, але замість цього заходився кашляти. Роки, горілка та влада зробили своє.
За сусідніми парканами зявилися обличчя. Всі бачили, що відбувається, але ніхто не наважився втрутитися. Хоча цікавість виявилася сильнішою за страх.
Ти збожеволіла, Оленко, прохрипів дід. Ніхто тобі нічого не продасть.
Дівчина дістала з сумки папку.
Ось договори. Я вже купила половину вулиці. Тетяна тітка мала борги, її син потонув у кредитах. Дядько Іван збанкрутував. Всі вони звернулися до мене.
Тарас блиснув очима.
Брехня!
Олена розкрила папку, показавши копії.
Це лише початок. Але в тебе, діду Тарасе, є таємниці, які коштують набагато більше за ці стіни.
Старий здригнувся.
Які таємниці?
Її усмішка була крижаною.
Ти думаєш, я нічого не знаю? Але я знаю, як ти «удовив» у той час. Знаю, що моя мати одного ранку просто зникла, а ти сказав, що її вбив серцевий напад. Ні розтину. Ні запитань. Ти заплатив лікарям, міліції.
Сусіди заворушилися. За вікнами мелькнули перелякані погляди.
Брехня! заревів Тарас. Усі знали, що вона хвора
Хвора? різко перебила Олена. Чи просто стояла на шляху до твого багатства?
Старий захитався, але швидко взяв себе в руки.
Доказів у тебе немає.
Олена підняла руку.
А це що?
У її руці був тонкий, потертий щоденник. Обличчя діда пополотніло.
Це
Так. Мамин щоденник. Я знайшла його у старого родича. Там усе. Її страхи, скарги. Вона писала, що ти підмішував їй ліки в чай, щоб вона виглядала слабкою. Що ти підробив її заповіт.
Тарас очі розширилися. Тростина випала з його рук, ледь не впавши на землю.
Брехня усе брехня
Олена знизала плечима.
Може. Але знаєш, що обожнюють журналісти? Такі історії. Особливо з паперовими підтвердженнями.
Вулицю занурила тиша. Лише вітер шелестів листям.
Дід підняв руку, ніби хотів ударити, але вона здригнулася. Він опустився на лавку перед верандою, обличчя спотворене, гідність зникла клановий вождь раптом став слабким.
Це моя вулиця захрипів він, хапаючи повітря.
Більше ні, тихо відповіла Олена.
Різко повернулася й пішла до машини.
І тоді сталося неочікуване. Із сусідніх дворів вийшли люди. Тетяна тітка, бліда, з розкуйовдженим волоссям, стискаючи папір.
Я продала! скрикнула вона. Більше не могла платити
За нею вийшов дядько Іван, опустивши очі.
Я теж підписав пробурмотів він.
Натовп загув. Хтось плакав, хтось лаявся. Вулиця, яка колись була такою чистою, розсипалася під вагою брехні.
Олена завела двигун. У дзеркалі вона ще раз побачила картину: Тарас, нерухомий, наче зруйнований ідол, а навколо метушилися родичі, намагаючись врятувати те, що ще лишилося.
У грудях стискався біль минулих років, але тепер він не мучив її. Вона більше не була його рабинею.
Руки спокійно лежали на кермі. Вона знала не дарма повернулася.
Тридцять два роки тому її викинули звідси, як сміття.
А сьогодні вона стала новою господинею цієї вулиці.
Розвязка: Вулиця, яка колись належала клану Тараса, тепер у руках Олени. Її помста не була криком чи насильством лише папери, холодний розум і час, який усе розставляє на місце.
