У вільну хвилину
Нещодавно до мене завітав друг на каву. Сиділи, розмовляли про життя. В якийсь момент я сказав: «Зараз піду, помию посуд, і повернусь». Він подивився на мене так, ніби я зібрався змайструвати космічний корабель. З ноткою здивування він додав: «Ти молодець, що допомагаєш дружині. Я так не роблю адже коли роблю щось, моя жінка ніколи не подякує. Ось минулого тижня я витер підлогу, і навіть «дякую» сказати забула».
Я знову сів за стіл і пояснив, що я не «допомагав» дружині. Взагалі, дружина не потребує допомоги їй потрібен партнер. Я партнер у домашніх справах, а не «помічник», який інколи щось робить.
Я не допомагаю дружині прибирати, бо я тут теж живу, і мені теж треба жити в чистоті.
Я не допомагаю їй готувати, бо я теж хочу їсти, а отже, повинний стояти біля плити.
Я не допомагаю мити посуд, бо я теж їм з цих тарілок.
Я не допомагаю доглядати за дітьми, бо це й мої діти, і моя робота бути їхнім батьком.
Я не допомагаю прати, вішати чи складати білизну, бо це й мої речі, і речі моїх дітей.
Я не «допомагаю» вдома. Я тут живу це мій дім.
А що до подяки я запитав друга: коли востаннє він подякував дружині за те, що вона прибрала, постирала, постягала постіль, викупала дітей, зварила їсти, розклала речі по місцях? І не просто сказав «дякую», а з повною щирістю: «Оце так! Ти неймовірна!!!»
Тепер це звучить дивно? Ти задумався? Коли ти раз у житті протер підлогу, то одразу очікував медалі Але чому? Ти коли-небудь замислювався над цим, друже?
Може, тому що в нашій «мачо» культурі тебе вчили, що все це її обовязок?
Чи ти думаєш, що все це зявляється саме собою, без жодних зусиль?
Тоді хвали її так, як очікуєш, щоб хвалили тебе з тією ж щирістю. Протягни руку, будь справжнім партнером, а не гостем, який тільки їсть, спить, миється та задовольняє свої потреби. Почувайся вдома. Це твій дім теж.
Справжні зміни в суспільстві починаються з дому. Вчимо наших синів і дочок, що означає бути справжнім партнером.
