«Ти так пожахтіла, що напевно народиш доньку», казала мені свекруха.
Коли інші жінки скаржились, що не знаходять спільної мови з родиною чоловіка, я не вірила. У нас із його батьками все було добре. Хоча, можливо, лише тому, що майже одразу після весілля ми переїхали за двісті кілометрів.
У мене навіть не було часу дізнатись свою нову «маму» ближче. Після весілля тиждень ми жили в них, але тоді все було спокійно. Потім переїзд, а чоловік служить у війську.
Так ми прожили там десять років. А потім його перевели назад, у рідні краї. Для мене це була не надто приємна новина я вже звикла до місцевого життя, нам дали гарну квартиру, а я чекала третьої дитини. Але що поробиш.
Народила в рідному місті. Рік потому знову завагітніла. Не планували, не були готові, але завжди мріяли про велику родину, тому навіть не вагались. Коли я була у положенні, моя «мама» приїхала «допомогти». Іноді заходила у гості, але замість підтримки просто сиділа, пила чай і давала поради.
На дрібниці прибирання, господарство я не звертала уваги. Але коли вона влізла у виховання дітей, мій термін урвався. Мене дратувало, що жінка, яка мене майже не знає, не бачила десять років, а онуків тільки на фото, раптом почала роздавати вказівки.
А потім, коли був вже восьмий місяць, вона сказала:
«Точно буде дівчинка!»
А ми так її хотіли адже в нас уже три сини! Тому я з усмішкою спитала:
«А чому ви так вважаєте?»
«Ти постаріла, опухла, обличчя набрякле. Дівчинка забрала останню красу».
«Дякую, звісно У мене завжди таке обличчя під час вагітності».
«Не завжди».
«Звідки ви знаєте? Ви ж бачили мене тільки на фото».
«Не сперечайся. У мене був син, і я сяяла всі казали. А ти страшна, немов водою налита. Навіть у капці не влізають ноги».
Я мовчала. Не сказала їй, що справа не в статі дитини, а в тому, що мені вже 39. А вона народила мого чоловіка у 19 у такому віці всі квітоньки. Вона часто називала мене некрасивою. Чоловік припинив цю розмову. А ми народили сина.
