Це ж твоя мати тож і твоя відповідальність!» сказав він, але вона вже насилу стримувала себе.
Оксана застібнула куртку сина, стиснувши зуби, щоб не піддатися роздратуванню. Перед нею черговий примусовий візит до свекрухи, жінки, з якою вона ніколи не знаходила спільної мови. Від самого початку їхні стосунки були напруженими.
Ганна Ковальчук давно вирішила, що Оксана невідповідна дружина для її сина. Що б вона не робила, завжди знаходилася критика, докір чи нарікання.
Оксано, що знову? зітхнув Андрій, спостерігаючи за її роздратованим виразом обличчя. Тобі не хочеться їхати, так?
Вона сердито подивилася на нього.
Серйозно запитуєш? Андрію, та ти ж прекрасно знаєш, чому!
Її очі палали гнівом.
Вона знову буде мені дорікати, шукати проблеми там, де їх нема! Знову скаже, що погано виховую дитину! А їй байдуже, що я працюю, веду господарство, готую, прибираю та оплачую всі рахунки! Це я утримую цю родину, Андрію!
Та ти ж цілими днями вдома пожмутив він плечима.
Оксана звужено подивилася на нього.
Серйозно? Думаєш, я просто сиджу та дивлюся в стіну? Чи, може, гроші самі падають на картку?
Я теж працюю, буркнув він, образившись. Не моя вина, що заробляю менше.
Правда була в тому, що Оксана, як дизайнерка, отримувала утричі більше за нього. Це вона тягнула на собі всі фінансові тягарі.
Може, поїдеш сам? спитала вона з надією.
Оксано, сьогодні День Матері! Ти не можеш просто її проігнорувати!
Вона стиснула губи і допомогла синові вдягнутися. За дві години вони вже були в будинку Ганни.
У вітальні, як завжди, вже чекала Наталка племінниця Андрія. Оксана давно помітила, що свекруха ставиться до неї як до принцеси, а власного онука майже не помічає. Але чого дивуватися батьки Наталки загинули пять років тому, і Ганна взяла її під свою опіку.
Навколо сиділи сестри свекрухи, пили каву і голосно сміялися.
І раптом прозвучали слова, які все змінили.
Я прийняла рішення, оголосила Ганна. Записую свою квартиру Наталці. Андрію, у тебе вже є свій дім.
Андрій навіть не зморщився. Лише кивнув.
Через кілька днів усі документи були готові. Квартира тепер належала Наталці за умови, що вона заселиться туди лише після смерті бабусі.
Але доля розпорядилася інакше.
Інсульт повалив Ганну, залишивши її цілком безпорадною.
Нам треба переїхати до неї, сказав Андрій. Вона сама не впорається.
Оксана відчула, як у ній все стиснулося. Вона вже знала, що це означає.
Це вона годуватиме її, перегодовувати, купати і все це працюючи та виховуючи дитину.
Але вона нічого не сказала.
Минали тижні, і в Оксани не було хвилини спокою.
Аж поки одного вечора вона не витримала.
Андрію, квартира твоєї матері належить Наталці. Може, вона має за нею доглядати?
Наталка навчається, Оксано. І у неї хлопець. Вона ж не може його сюди привести!
Оксана сухо й гірко засміялася.
Андрію, я більше не витягну!
Він схрестив руки.
О, то ти вже набридло?
Її руки затремтіли.
Я задихаюся від усього цього! Ти, твоя мати, наша дитина, моя робота ЦЕ ЗАБАГАТО!
Та ти ж працюєш удома відповів він із глузливим усміхом.
Її погляд став крижаним.
І що? Думаєш, це не справжня робота?!
Серце билося, наче божевільне.
Знаєш що? Тепер це ТИ доглядатимеш за своєю матірю!
Вона моя мати, але твоя свекруха! Це твій обовязок! Хочеш, щоб я її мив?!
Тиша.
А потім Оксана сказала спокійним, але холодним тоном:
Я тобі нічим не зобовязана.
Андрій насмішкувато хмикнув.
То найми сидку!
О, справді? То ти їй заплатиш?
Чому це я маю платити?!
Тоді сиділки не буде.
Вона схрестила руки.
Можеш сплатити з пенсії твоєї матері. Або зі своєї зарплати?
Обличчя Андрія перекривилося від злості.
Навіщо тоді мені дружина?!
І саме в цю мить щось всередині неї остаточно розірвалося.
Все стало ясним.
Андрій усі ці роки просто користувався нею.
А Наталка? Вона так і не прийшла до бабусі жодного разу.
Тієї ночі Оксана не змкнула очей.
А вранці вже знала, що робити.
Коли Андрій пішов на роботу, вона спакувала речі, взяла сина й пішла.
Залишила лише один короткий напис, а потім заблокувала його номер:
«Я більше не буду тягнути це сама.»
Ввечері Андрій прийшов до неї лютий.
Повертайся, або я подаю на розлучення!
Оксана ледь посміхнулася.
Подавай. Я й сама збиралася.
Вперше він не знайшов слів.
Але вона не чекала ви
