Вона витерла мокрі долоні, стогнучи від болю, і пішла відчиняти двері. Марія Шевченко витерла вологу руки, зітхнула від болю в спині й пішла до входу. Дзвонили тихо, але вже втретє. Вона мила вікно, тому не відразу почула. За дверима стояла молода дівчина, дуже гарна, але бліда й змучена.
Пані Маріє, я чула, що ви здаєте кімнату?
Ох, ці сусіди, завжди когось до мене посилають! Не здаю кімнати, ніколи цього не робила.
Мені казали, що у вас три кімнати.
І що з того? Чому б я мала здавати? Звикла жити сама.
Вибачте. Мені сказали, що ви віруюча людина, тому я подумала
Дівчина, намагаючись стримати сльози, обернулася й повільно пішла сходами вниз. Її плечі тремтіли.
Дівчино, вертайся! Хіба я тебе прогнала? Ох, ця молодь, така чутлива, відразу сльози. Заходь у хату, поговоримо. Як тебе звати? Можемо на «ти»?
Олеся.
«Лісова», значить. Батько, мабуть, лісник?
У мене немає батька. Я з дитбудинку. Матері теж не знала. Добрі люди знайшли мене на сходах і відвели до міліції. Мені ще й місяця не було.
Не хвилюйся. Заходь, попємо чаю. Ти голодна?
Ні, купила собі пампушок.
Пампушок собі купила! Ох, молодь, не дбає про себе, а в тридцять років уже виразки. Сідай, у мене ще гарячий борщ. І чайку заварю. Багато варення є. Чоловік пять років тому помер, а я звикла все готувати на двох. Поїмо, а потім допоможеш мені домити вікно.
Пані Маріє, чи можу я зробити щось інше? У мене запаморочення, боюся, що впаду з підвіконня я вагітна.
Ще краще! Тільки цього мені не вистачало. Я принципова людина. Це дитина позашлюбна?
Чому відразу позашлюбна? Я заміжня. Сашко з нашого дитбудинку. Але його забрали до армії. Недавно приїжджав у відпустку. А господиня, як дізналася, що я чекаю дитину, одразу мене виселила. Дала тиждень, щоб знайти житло. Ми жили недалеко. Але самі бачите як це виглядає.
Ну так А що ж мені з тобою робити? Може, перенести своє ліжко у кімнату Івана? Гаразд, залишайся в моїй кімнаті. Грошей з тебе брати не буду, навіть не згадуй. Іди по речі.
Я недалеко. Усі наші речі з Сашком у сумці біля входу. Тиждень минув, тому я з речами обійшла кілька будинків.
Так вони й залишилися удвох Олеся закінчувала школу на дизайнерку одягу. Марія Шевченко вже кілька років була на пенсії після важкої залізничної аварії, тому сиділа вдома, вязала мереживні серветки, комірці, дитячі панчішки й продавала їх на місцевому ринку. Її вироби були сповнені вигадки: серветки, скатертини й комірці ніжні, як морінь, добре розходилися. Грошей вистачало. Частина йшла від продажу овочів із городу. У суботи вони з Олесею працювали там. У неділю Марія ходила до церкви, а Олеся залишалася вдома, перечитуючи листи від Сашка й відповідаючи. До церкви ходила рідко не звикла. Скаржилася, що болить спина й крутиться голова.
Однієї суботи вони працювали на городі. Урожай зібрали, готували землю на зиму. Олеся швидко втомлювалася, тому тітка Марія посилала її до будиночка, щоб відпочила й послухала старі платівки, які колись купували з чоловіком. І того дня, після роботи граблями, мама пішла відпочити. Марія Шевченко кидала сухі гілки у вогонь й задумливо дивилася на полумя. Раптом почула крик Олесі: «Мамо! Матусю! Ідіть швидше!» З калатаючим серцем, забувши про болючі ноги й спину, Марія побігла до будиночка. Олеся кричала, тримаючись за живіт. Незабаром Марія вмовила сусіда, і з такою швидкістю, на яку здатен був старий «Запорожець», вони мчали до лікарні. Олеся стогнала безперерву: «Матусю, болить! Але ж це ще рано, занадто рано! Мені народжувати тільки в середині січня. Мамо, помоліться за мене, адже ви вмієте!» Марія плакала. Крізь сльози безупинно молилася.
З приймального відділення Олесю забрали на візку. А сусід відвіз заплакану жінку додому. Усю ніч вона молилася до Божої Матері за порятунок дитини. Вранці подзвонила до лікарні.
Усе гаразд із вашою донькою. Спочатку вона весь час кликала вас і Сашка, плакала, потім заспокоїлася й заснула. Лікар каже, що загрози викидню вже немає, але їй доведеться трохи полежати. У неї також низький гемоглобін. Прослідкуйте, щоб добре харчувалася й багато відпочивала.
Коли Олесю виписали, вони довго розмовляли аж до півночі. Олеся весь час розповідала про свого Сашка.
Він не підліток, як я. В
