Двері залишаються замкненими
Мамо, відчини двері! Мамо, прошу! кулаки сина лунали по металевій поверхні так сильно, ніби ось-ось вибють їх із петель. Я знаю, що ти вдома! Машини немає у дворі, тож ти не пішла!
Христина Миколаївна стояла спиною до дверей, стискаючи в руках чашку з холодним чаєм. Пальці тремтіли настільки, що порцеляна брязкала по блюдцю.
Мамо, що сталося? голос Тараса звучав усе більш безнадійно. Сусіди кажуть, що ти вже тиждень нікого не впускаєш у дім! Навіть Олену не пустила!
При імені невістки Христина Миколаївна ледве помітно скривилася. Олена. Його дорогоцінна Олена, заради якої він готовий на все. Навіть на те, що трапилося минулого четверга.
Мамо, я викликаю слюсаря! погрожував Тарас. Ми зламаємо замок!
Не смій! нарешті вигукнула Христина Миколаївна, не обертаючись. Не смій чіпати його!
Мамо, та чому? Що сталося? Поговори зі мною!
Вона заплющила очі, намагаючись зібрати думки. Як пояснити синові те, що почула? Як розповісти про те, що випадково підглянула, коли стояла у холі поліклініки?
Мамо, будь ласка голос Тараса став тихішим, благальним. Я хвилююся за тебе. І Олена хвилюється.
Олена хвилюється. Авжеж. Напевно, боїться, що її плани розваляться.
Іди, Тарасе. Іди й більше не приходь.
Мамо, ти хвора? У тебе гарячка? Викликати лікаря?
Мені лікар не потрібен. Мені потрібно, щоб ти залишив мене в спокої.
Христина Миколаївна підвелася й підійшла до вікна. У дворі Тарас говорив по телефону. Напевно, розповідав Олені, що мати знову вигадує дивацтва.
Син підняв голову й побачив її. Показав, що підніметься. Вона відступила й знову сіла у крісло.
За хвилину стук повторився.
Мамо, це я з Оленою. Відчини, будь ласка.
Христина Миколаївна стиснула зуби. Отже, він привів її. Свою дружину, яка так старанно планувала їхнє майбутнє.
Христино Миколаївно, почувся мякий голос невістки, це Олена. Відчиніть, будь ласка. Тарас дуже стурбований.
Яка чудова актриса. Змінює голос, коли треба.
Ми принесли вам їжу, продовжувала вона. Молоко, хліб, медовий корж із горіхами, як ви любите.
Медовий корж. Христина Миколаївна гірко посміхнулася. Місяць тому Олена дізналася, що свекруха обожнює тістечка з горіхами, і з того часу постійно їх купувала. Яка гарна невістка.
Христино Миколаївно, скажіть хоча б щось, голос Олени звучав стурбовано. Ми дуже хвилюємося.
Ви хвилюєтеся, повторила вона, але так тихо, що вони не почули.
Мамо, я не піду, поки ти не відчиниш! заявив Тарас. Простою тут цілу ніч, якщо треба!
Вона знала, що це не жарт. Він завжди був упертим, ще з дитинства. Якщо щось задумав не відступав.
Гаразд, нарешті сказала вона. Але лише ти. Сам.
Що? не зрозумів Тарас.
Олена нехай іде додому. Я розмовлятиму лише з тобою.
Чулось, як вони шепочуться за дверима.
Мамо, але чому? Олені теж не байдуже.
Тому що я так сказала. Або ти сам, або ніхто.
Ще кілька шепотів, потім голос Олени:
Добре, Христино Миколаївно. Я піду. Тарасе, зателефонуй, коли дізнаєшся, що трапилось.
Вона дочекалася, коли кроки затихли на сходах, потім повільно підійшла до дверей і повернула ключ.
Тарас увірвався у дім, мов буря, обійняв її й пильно подивився у вічі.
Мамо, ти схудла! Ти бліда! Що трапилося? Ти захворіла?
Я не хворіла, вивільнилася з його обіймів і пішла на кухню. Чаю хочеш?
Так, він сів за стіл, не відводячи від неї очей. Розкажи, що сталося. Чому ти не виходила цілий тиждень?
Христина Миколаївна поставила чайник на плиту й обернулася до нього.
Навіщо мені відчиняти двері? Нащо я маю чекати?
Мамо, який звязок? Ти ж не можеш вічно сидіти вдома. Треба й у магазин сходити, до лікаря
Сусідка Ганна ходить за мене. Залишаю список і гроші. А до лікаря я не піду.
Чому?
Налила окріп у чашки, додала цукру.
Бо востаннє я почула там те, що краще б не знала.
Тарас нахмурився.
Що саме?
Твою дружину. Вона розмовляла по телефону з подругою. Не знала, що я поруч.
Що вона казала?
Вона сіла навпроти й довго дивилася йому в очі. Його очі, такі ж, як у її батька добрі, щирі. Невже ця людина здатна на таке?
Вона говорила про те, як вони продадуть мою квартиру. Як відведуть мене у будинок для літніх. Як витратять гроші.
Тарас зблід.
Мамо, ти неправильно зрозуміла. Олена ніколи б
Я почула кожне слово, перебила вона. Буква в букву. І вона казала: «Т
