**Сезон довіри**
На початку травня, коли трава вже набрала соковиту зеленість, а по ранках на шибках веранди ще виступала роса, Марія з Дмитром вперше серйозно задумалися: чи не спробувати здати дачу самостійно, без посередників? Рішення дозрівало не один тиждень друзі розповідали про комісії, на форумах траплялися скарги на рієлторів. Але головне було інше: їм хотілося самім вирішувати, кому довіряти будинок, де минули останні пятнадцять літніх сезонів.
Все ж таки дача це не просто квадратні метри, Дмитро обережно підрізав сухі гілки малини, поглядаючи на дружину. Хотілося б, щоб люди ставилися з повагою, а не як до готелю.
Марія витирала руки об рушник, стоячи біля ганку, і кивнула. Цього року вони вирішили залишитися в місті довше у доньки почався важливий етап навчання, і Марії довелося б допомагати. Будинок стояв би пусткою майже все літо, а витрати на утримання нікуди не ділися. Виходом здавалося очевидне.
Ввечері, після вечері, вони разом обійшли будинок звичний маршрут, але тепер з новим поглядом: що треба прибрати, що сховати, щоб не спокушати чужих людей зайвими речами. Книги та сімейні фото склали в коробки й віднесли на антресолі, постільну білизну залишили свіжу, складеною стопкою. На кухні Марія перебрала посуд, залишивши лише найнеобхідніше.
Давай все зафіксуємо, запропонував Дмитро, дістаючи телефон. Вони зробили фото кімнат, садових меблів, навіть старого велосипеда біля сараю про всяк випадок. Марія записувала дрібниці: скільки каструль, які покривала на ліжку, де лежить запасний комплект ключів.
Наступного дня, коли до обіду пішов перший травневий дощ і по ділянці розлилися калюжі, вони розмістили оголошення на сайті. Фото вийшли світлими: через вікна було видно, як за теплицею тягнулися догори кущі помідорів, а вздовж доріжки до калітки густо цвіли кульбаби.
Очікування перших відгуків було напруженим і трохи радісним як перед приїздом гостей, коли все готово, але невідомо, хто зайде в двері. Дзвінки почалися швидко: хтось питав про Wi-Fi чи телевізор, хтось чи можна з собакою чи дітьми. Марія намагалася відповідати чесно і докладно сама колись шукала житло і знала ціну дрібницям.
Перші орендарі приїхали наприкінці травня. Молода пара з семирічною дитиною і собакою середнього розміру по телефону запевняли, що пес “зовсім не гавкає”. Договір підписали на місці звичайний папір з паспортними даними та умовами оплати. Марія хвилювалася: формально договір був незареєстрований, але для них цього вистачало на сезон більше нічого не треба було.
Перші дні пройшли спокійно. Марія приїжджала раз на тиждень перевірити город і полити помідори в теплиці заодно привозила свіжі рушники чи хліб із міста. Орендарі були привітними: дитина махала їй з вікна кухні, собака зустрічала біля калітки.
Але через три тижні почалися затримки з оплатою. Спочатку пояснювали забудькуватістю чи помилкою банку, потім знайшлися відмовки про непередбачені витрати.
Ну навіщо нам ці нерви Дмитро проглядав переписку в телефоні ввечері на кухні. За вікном сонце вже ховалося за яблунями, залишаючи золоті смуги на полу.
Марія намагалася домовитися по-доброму: ненавязливо нагадувала, пропонувала перевести частину суми пізніше. Але внутрішня напруга зростала після кожного розмови залишався присмак незручності та безглуздої втоми.
До середини червня стало зрозуміло: орендарі збираються виїхати раніше терміну і залишають частину грошей несплаченою. Коли вони зїхали, дача зустріла їх запахом цигарок на ганку (попри прохання не палити всередині), сміттям під верандою та плямами від фарби на кухонному столі.
Ось тобі й «зовсім не гавкаючий» пес Дмитро дивився на подряпані двері комори.
Вони мовчки прибирали майже цілий день: виносили сміття, відмивали плиту, несли старі рушники в прання. Полуниця біля паркану вже наливалася кольором; між справ Марія збирала жменю ягід прямо з грядки солодкі, трохи теплі після дощу.
Після цього випадку вони довго обговорювали: чи варто взагалі продовжувати? Може, звернутися до агентства? Але думка про те, що хтось чужий буде розпоряджатися їхнім будинком або брати відсоток за просту передачу ключів, здавалася неправильною.
До середини літа спробували знову: тепер обережніше вибирали орендарів, просили передоплату за місяць і детальніше пояснювали свої правила.
Але новий досвід виявився не кращим за попередній: сімя з двох дорослих і підлітка приїхала лише ввечері в суботу і одразу запросила гостей “на пару днів”. Насправді шумні компанії затрималися на майже цілий тиждень: по вечорах у дворі голосно сміялися і смажили шашлики аж до пізньої ночі.
Марія кілька разів телефонувала просила дотримуватися тиші після одинадцятої; Дмитро їздив перевірити ділянку і знайшов пусті пляшки під
