Двір у спільному ритмі
Житловий двір на краю великого міста прокидався до шуму й метушні, де кожен знав своє місце. Серед багатоповерхівок з облупленими фасадами життя шло за звичним розкладом: зранку батьки виносили дитячі візки до пандусів, пенсіонери неспішно виводили собак на прогулянку, а молодь із рюкзаками маневрувала між клумбами та сміттєвими баками. Після нещодавнього дощу асфальт ще блищав, відбиваючи яскраве літнє сонце. На клумбах під вікнами цвіли нагідки та чорнобривці дітлахи у футболках ганяли м’яча чи каталися на велосипедах, час від часу озираючись на дорослих.
Біля підїзду вже збиралася невеличка черга: хтось намагався проштовхнутися із пакетом молока, хтось витягував дитячий візок із тісних сіней. І тут же невідємна перешкода останніх місяців: електросамокати. Їх було не менше пяти; один лежав поперек пандуса так, що мамі з малям довелося спритнопрослизати між колесами. Поруч пенсіонерка Марія Іванівна сердито стукала ціпком по асфальту.
Знову наставляють! Ані пройти, ані проїхати
Та це ж молодь кидає, де попало! підтримав її чоловік середніх літ у спортивній куртці.
На це дівчина років двадцяти пяти лише знизала плечима:
А куди їх дівати? Спеціальних місць усе одно немає.
Сусіди бурмотіли біля входу; хтось іронічно зауважив, що скоро замість квітів у дворі паркуватимуться лише самокати та велосипеди. Але ніхто не поспішав брати ініціативу усі звикли до дрібних незручностей дворового життя. Лише коли черговий батько ледве не зачепив колиском дитячого візка ту хитку конструкцію й сердито вилаяся під ніс, напруга відчулася чіткіше.
У дворі лунала звична розноголосиця: хтось голосно обговорював останні новини біля лавочки коло пісочниці, підлітки сперечалися про футбольний матч прямо на майданчику. Птахи шуміли у густих гілках тополі у дальньому кутку двору; їх перекрикували обурені голоси мешканців.
Чому б не поставити ближче до паркану? Так би хоч трохи краще було!
А якщо комусь терміново потрібно підзарядити? Я от вчори мало ногу не зламав через це залізо!
Один із хлопців спробував відтягнути самокат ближче до кущів той зрадницько запищав і впав набік прямо під ноги жінці з торбою. Вона розвела руками:
Ну вот і знову! Хіба ніхто не може прибрати це звідси?
Того вечора суперечки спалахували, як іскри від непогашеного цигарки: варто було комусь скаржитися миттєво знаходилися нові сперечальники. Одні захищали техніку як сим
