**Ніч перед світанком**
Коли у Світлани почалися перейми, годинник показував без чверті третя. У квартирі стояла вогка напівтемрява: за вікном дрібно дощило, ліхтарі малювали на асфальті розмиті відблиски. Дмитро схопився з дивану раніше за неї він не спав майже всю ніч, вертівся на кухонному стільці, то перевіряв сумку біля дверей, то виглядав у вікно. Світлана лежала на боці, притискаючи долоню до живота й рахуючи секунди між хвилями болю: сім хвилин, потім шість з половиною. Вона намагалася згадати дихання з відео вдих носом, видих ротом, але виходило нерівно.
Вже? запитав Дмитро з коридору, голос лунав приглушено: двері у спальню були прикриті.
Схоже Вона обережно сіла на край ліжка й відчула холод підлоги під босими ступнями. Перейми стали частіші.
Вони готувалися до цього моменту весь останній місяць: купили велику блакитну сумку для пологового будинку, склали туди все за списком із сайту. Паспорт, медичний поліс, обмінна карта, запасна нічна сорочка, зарядка для телефону й навіть шоколадка «на всяк випадок». Але зараз навіть цей порядок здавався хитким. Дмитро метушився біля шафи, перебираючи папки з документами.
Паспорт у мене Поліс Ось він А де обмінна карта? Ти не брала її вчора? Він говорив швидко й тихо, наче боявся розбудити сусідів крізь стіну.
Світлана важко піднялася й пішла до ванної їй треба було хоча б умитися. Там пахло милом і трохи вологими рушниками. У дзеркало дивилася жінка з темними колами під очима й розкуйовдженим волоссям.
Може, викличемо таксі одразу? покликав Дмитро з коридору.
Давай Тільки перевір ще раз сумку
Вони обоє були молоді: Світлані двадцять сім, Дмитру трохи за тридцять. Він працював інженером-конструктором на місцевому заводі, вона до декрету викладала англійську в школі. Квартира була маленькою: кухня-вітальня й спальня з видом на проспект. Все нагадувало про зміни: дитяче ліжечко в куті вже зібране, але в ньому лежить стопка пелюшок; поруч коробка з іграшками від друзів.
Дмитро викликав таксі через додаток звичний жовтий значок зявився на екрані майже миттєво.
Машина буде через десять хвилин
Він намагався говорити спокійно, але пальці тремтіли над екраном.
Світлана натягнула худі поверх ночної сорочки й пошукала зарядку для телефону: індикатор показував вісімнадцять відсотків заряду. Вона засунула кабель у кишеню куртки разом із рушником для обличчя раптом знадобиться в дорозі.
У передпокої пахло взуттям і трохи вологим піджаком Дмитра його сушили після вчорашньої прогулянки.
Поки вони збиралися, перейми ставали відчутнішими і трохи частішими. Світлана намагалася не дивитися на годинник: краще рахувати вдихи-видихи й думати про дорогу вперед.
Вони вийшли у підїзд за пять хвилин до призначеного часу: дежурне світло кидало бліду пляму біля ліфта, звідки тягнуло протягом знизу догори. На сходах було прохолодно; Світлана щільно затягнула куртку й притиснула до себе папку з документами.
Унизу біля підїзду повітря було вогке й прохолодне навіть для травня: краплі дощу стікали по козирку над дверима, рідкісні перехожі поспішали далі по тротуару, кутаючись у куртки або натягуючи капюшони глибше.
Машини у дворі стояли хаотично; десь у далечині чувся глухий стук мотора ніби хтось прогрівав двигун перед нічною зміною. Таксі запізнювалося вже пять хвилин; точка прибуття на карті переміщалася повільно: водій явно петляв між дворами або обїжджав якусь перешкоду.
Дмитро нервозно перевіряв телефон кожні півхвилини:
Пише: «Дві хвилини». Але він чомусь обїжджає зайвий квартал Може, ремонт?
Світлана сперлася на перила ґанку й спробувала розслабити плечі. Вона раптом згадала про шоколадку: засунула руку у бічну кишеню сумки й переконалася вона там. Дрібничка, але приємно відчувати щось знайоме серед усього цього метушні.
Нарешті фари виринули з-за кута будинку: білий «Рено» уповільнив хід біля підїзду й акуратно зупинився біля самих сходів. Водій вийшов назустріч сам чоловік років сорока пяти з втомленим обличчям і короткою борідкою; він швидко відчинив задні двері й допоміг Світлані розміститися на сидінні з усім багажем.
Доброї ночі! Пологовий будинок? Все зрозумів! Обовязково пристебніться
Він говорив жваво, не надто голосно; рухи були зібрані, але без зайвої метушні. Дмитро влаштувався поруч із Світланою позаду водія; двері зачинилися трохи голосніше, ніж зазвичай усередині запахло свіжим повітрям, змішаним із залишками кави з термокружки біля гальма.
Виїхавши з двору, вони одразу потрапили у невелику пробку: попереду горіли аварійні вогні дорожньої техніки робітники перекладали асфальт просто вночі під рідкісними ліхта
