Оксана поправляла білу льняну скатерть на кухонному столі, її пальці тремтіли від втоми й передчуття. Сьогодні була їхня з Дмитром двадцять пята річниця весілля, срібна, і вона зранку готувала святкову вечерю. На плиті тушкувалась качка з яблуками та медом, у духовці шкварчала картопля з розмарином, а на дошці для нарізки червоніли зерна граната для салату Дмитро обожнював цей терпкий смак. Кухня пахла спеціями, ваніллю від грушевого пирога та легким димком від трьох свічок у бронзових свічниках. На столі стояла пляшка червоного вина, того самого «Каберне», що вони пили на весіллі, Оксана спеціально замовила його в винному магазині. Вона вдягла темно-синю сукню з мереживним коміром, розпустила коси, які зазвичай збирала у пучок, і навіть нафарбувала губи яскравою помадою, чого не робила роками.
Вона глянула на годинник з маятником, що висів над холодильником, 20:15. Дмитро обіцяв бути о сьомій. Оксана набрала його номер, але автоответчик холодно повідомив, що абонент недоступний. Її серце стиснулося, але вона відігнала погані думки, помішуючи вершковий соус. «Затримався на заводі», сказала вона собі, поправляючи букет троянд у вазі.
Двері грюкнули, і в квартиру влетіла Соломія, їхня двадцятитрирічна донька, яка приїхала на вихідні з сусіднього міста, де працювала дизайнеркою. Її руде волосся було розкуйовджене від вітру, а в руках вона тримала полотняну сумку та букет жовтих хризантем.
Мам, я вже тут! скрикнула Соломія, скидаючи кеди й ледь не впустивши сумку. Ого, який стіл! Це що, річниця?
Оксана посміхнулась, приймаючи квіти й удихаючи їхній терпкий аромат.
Так, двадцять пять років. Тато обіцяв бути о сьомій, але, схоже, заклопотаний.
Соломія хмикнула, вішаючи шкіряну куртку на гачок.
Ну, це ж тато. Завжди на своєму заводі. Допомогти з чимось?
Постав вино й келихи, сказала Оксана, але її голос задрижав. Вона знову подивилась на годинник 20:30. Качка вистигала, соус густів, а свічки догоряли, крапаючи воском на скатерть.
До девятої Оксана сиділа за столом, перебираючи серветку з вишитими ініціалами її весільний подарунок від покійної тітки. Соломія, розташувавшись навпроти, гортала телефон, намагаючись розрядити напружену тишу.
Мам, може, ще раз подзвониш? запропонувала вона, відпиваючи чай з чашки із кошеням.
Оксана похитала головою, її губи стиснулись.
Даремно, Соломіє. Він забув. Знову.
Соломія насупилась, відкладаючи телефон.
Не накручуй себе. Може, у нього справи. Ти ж знаєш, він начальник цеху, там завжди завали. Вчора дзвонив, казав, що верстат зламався.
Оксана стиснула серветку так, що побіліли суглоби.
Справи? Соломіє, це наша річниця! Я цілий день біля плити, сукню вдягла, а він навіть не подзвонив!
Двері скрипнули, і на кухню увійшов Дмитро. Його сіра куртка була помятою, волосся розкуйовджене, а під очима залягли темні тіні. У руках він тримав потертий портфель, але ні квітів, ні посмішки не було.
Привіт, буркнув він, ставлячи портфель біля стіни. Що це за стіл? Свято якесь?
Оксана завмерла, її очі розширились, ніби він ударив її.
Свято? Дмитре, сьогодні наша річниця. Двадцять пята!
Дмитро застиг, його обличчя поблідло, а портфель ледь не висковзнув із рук.
Трясця, Оксано Я забув. На заводі аврал, я цілий день на ногах. Верстат, потім звіт
Оксана підвелась, її голос затремтів, як струна.
Забув? Я цілий день готувала, чекала тебе, свічки запалила! А тобі байдуже на мене!
Дмитро зняв куртку, кинувши її на стілець. Його брови насупились.
Байдуже? Оксано, я працюю, щоб у нас усе було! А ти відразу скандал робиш через якусь вечерю!
Соломія покашляла, намагаючись втрутитись.
Годі вам сваритися. Тату, сідай, поїж. Мам, він не навмисно.
Але Оксана повернулась до доньки, її очі блиснули.
Не навмисно? Соломіє, він завжди так! Я для сімї все, а він приходить і робить вигляд, ніби це дурниці!
Дмитро вдарив долонею по столу, задзвеніли келихи.
Все? А я що, нічого не роблю? Я на заводі з шостої ранку, Оксано! А ти завжди незадоволена, завжди щось вимагаєш!
Вечеря, яка мала бути святом, перетворилась на поле бою, де кожна тарілка була як міна, готова вибухнути.
Наступного ранку почався з важкої тиші, мов той листопадовий туман за вікном. Оксана варила каву, не дивлячись на Дмитра. Він сидів за столом, перегортаючи місцеву газету, але його пальці нервово перебирали край сторінки. Соломія, відчуваючи напругу, намагалася розрядити ситуацію, намазуючи масло на грінку.
Мам, качка вчора була просто бомба, сказала вона
