Але обручки тобі робитиму саме я, запамятай це!
Максим говорив це з такою впевненістю і дитячою щирістю, що Віра не втримала сміх.
Максе, ми ж зустрічаємось лише кілька місяців, Віра взяла чашку кави, приховуючи усмішку. Який шлюб може бути?
Я бачу, як він на тебе дивиться, Максим підморгнув знаюче. Тож готуйся. А коли дійде до обручок одразу до мене. Зроблю шедевр, обіцяю.
Дорогою додому Віра думала про те, наскільки важлива для неї ця дружба. Максим був поруч пятнадцять років ще з університету. Пятнадцять років підтримки і довіри. Коли Максим обрав шлях ювеліра, Віра щиро ним пишалася. Спостерігала, як росте його майстерня, як зявляються постійні клієнти. Його роботи стали відомі у місті, а Віра часто радила друга знайомим.
Через кілька місяців, коли Олег зробив пропозицію, питання з обручками вирішилося саме собою. Кому ще вона могла довіритися?
Максим присунув стілець, сів поруч, і вони почали малювати ескізи. Віра показувала, які лінії їй подобаються, Максим пропонував варіанти, корегував. Година минула непомітно. На столі лежало кілька начерків, і один виглядав явно краще витончений, з переплетеними візерунками.
Це буде виглядати неймовірно, Максим постукав олівцем по малюнку. Але робота складна, часу піде багато. Доведеться додати до вартості.
Віра задумалася. Бюджет на весілля був розписаний до копійки.
Максе, а якщо я принесу своє золото на переплавку? Це здешевить?
Звісно. Якщо золото якісне, з пробою, то так. Тоді платиш лише за роботу.
Віра згадала про скриньку з бабусиними прикрасами. Там був браслет масивний, старовинний. Два ланцюжки. Пара перснів. Бабуся залишила їй ці речі. Але Віра не знаходила їм застосування. А переплавити на щось важливе це було б правильно.
Добре. Я принесу золото, ти робиш обручки. Домовились?
Домовились, Максим стиснув її руку. Зроблю найкращу роботу у своєму житті. Для найріднішої людини.
Через тиждень Віра принесла скриньку. Максим зважив кожну річ, перевірив проби, записав у блокнот. Золота вистачало з запасом.
Весілля пройшло чудово. Максим був серед почесних гостей, сказав зворушливу промову. Віра й Олег наділи обручки. І здавалося, що щасливіших людей просто не існує. Візерунки перепліталися, золото блищало, а гравіровка всередині гласила: «Назавжди».
Перший місяць після весілля пролетів у метушні. Віра носила обручку не знімаючи, милуючись її красою. Але одного ранку помітила дивне під перснем шкіра свербіла. Віра потерла палець, подумавши, що це через мило. Але свербіж не проходив. До вечора зявилися дрібні червоні висипи.
Може, алергія на щось? припустив Олег.
Віра намазала шкіру кремом і лягла спати, знявши перстень. Вранці висипи майже зникли. Але варто було знову надіти обручку і до обіду свербіж повернувся. Через кілька днів Олег поскаржився на те саме.
Слухай, це дивно, Віра сіла поруч, оглядаючи обидва персні. Чому в нас однакова реакція?
Може, золото якесь не таке? Олег нахмурився. Чи сплав неправильний?
Віра не хотіла вірити в погане. Максим її друг, він не міг припуститися помилки. Але тривога не відпускала. Через тиждень, коли симптоми не зникли, Віра вирішила віднести обручки на незалежну експертизу. Просто для спокою.
Експерт узяв персні, оглянув під л
