Колишній чоловік обіцяє синові квартиру, але вимагає, щоб я знову вийшла за нього заміж
Мені шістдесят років, і я живу в Чернівцях. Ніколи б не подумала, що після всього пережитого, після двадцяти років спокою й тиші, минуле так нахабно та цинічно повернеться в моє життя. А найболючіше те, що ініціатором цього повернення став мій власний син.
Колись, у свої двадцять пять, я була безмежно закохана. Марян високий, харизматичний, життєрадісний здавався мені втіленням мрії. Ми швидко одружилися, і через рік народився наш син Ярослав. Перші роки нагадували казку. Жили в невеликій квартирі, мріяли разом, будували плани. Я працювала вчителькою, а він інженером. Здавалося, ніщо не зможе зруйнувати наше щастя.
Але з часом Марян почав змінюватися. Все частіше приходив пізно, брехав і дистанціювався. Я не хотіла вірити чуткам, ігнорувала його пізні повернення, чужий запах парфумів. Та одного дня все стало очевидним: він зраджував мені. І не раз. Друзі, сусіди, навіть батьки всі знали. А я я намагалася врятувати сімю. Для сина. Трималася надто довго, сподівалася, що він опамятається. Але однієї ночі, прокинувшись і зрозумівши, що його вдома нема, я усвідомила: більше так не може бути.
Я зібрала речі, взяла пятирічного Ярослава за руку і пішла до матері. Марян навіть не спробував нас зупинити. За місяць він виїхав за кордон нібито через роботу. Незабаром знайшов іншу жінку і, схоже, викреслив нас із свого життя. Жодного листа, жодного дзвінка. Повна байдужість. А я залишилася сама. Померла мати, потім батько. Ярослав і я пройшли через усе разом школу, гуртки, хвороби, радості, випускний. Я працювала на трьох роботах, аби йому нічого не бракувало. Власного особистого життя не було на це не вистачало часу. Він був для мене всім.
Коли Ярослава зачислили до Київського університету, я підтримувала його, як могла посилками, грішми, підбадьоренням. Але купити йому квартиру не змогла не вистачало коштів. Він ніколи не скаржився. Казав, що впорається сам. Я пишалася ним.
Місяць тому він прийшов до мене з новиною: вирішив одружитися. Радість тривала недовго. Він був нервовий, уникав мого погляду. А потім випалив:
«Мамо мені потрібна твоя допомога. Це стосується тата.»
Я заціпеніла. Він розповів, що нещодавно звязався з Маряном. Що його батько повернувся в Україну і пропонує Ярославу ключі від двокімнатної квартири, яку той успадкував від бабусі. Але за однією умовою. Я маю знову вийти за нього заміж і дозволити йому жити в моїй квартирі.
У мене перехопило дихання. Я дивилася на сина, не вірячи, що він серйозно. Він продовжив:
«Ти ж одна У тебе нікого немає. Чому б не спробувати ще раз? Заради мене. Заради моєї майбутньої родини. Тато змінився»
Мовчки я встала і пішла на кухню. Чайник, чай, тремтячі руки. Все розпливалося перед очима. Двадцять років я тягнула все сама. Двадцять років він жодного разу не поцікавився, як у нас справи. А тепер повертається з «пропозицією».
Я повернулася в кімнату і спокійно сказала:
«Ні. Я не погоджуюся.»
Ярослав розлютився. Почав кричати, звинувачувати. Казав, що я завжди думала лише про себе. Що через мене в нього не було батька. Що зараз я знову руйную його життя. Я мовчала. Бо кожне його слово різало по серцю. Він не знав, як я не могла заснути від втоми. Як я продала обручку, щоб купити йому зимову куртку. Як усе собі забороняла, аби він міг їсти мясо, а не я.
Я не почуваюся самотньою. Моє життя було важким, але чесним. У мене є робота, книги, город, подруги. Мені не потрібна людина, яка колись мене зрадила і тепер повертається не з любові, а з вигоди.
Син пішов, не попрощавшись. З тих пір не телефонував. Я знаю, йому боляче. Я розумію його. Він хоче найкращого для себе, як колись я. Але я не можу продати свою гідність за кілька квадратних метрів. Ціна занадто висока.
Можливо, колись він зрозуміє. Можливо, не скоро. Але я чекатиму. Бо люблю його. Справжньою любовю без умов, без квартири і «якщо». Я народила його з любовю і виростила. І не дозволю, щоб любов стала товаром.
А мій колишній чоловік хай залишиться у минулому. Там йому і місце.
