Мамо, я все розумію, але чи справді так важко було попередити заздалегідь? Я вже домовилася з кимось він підбрав мені вікно! Через тебе я його підводжу. Не можна бути бабусею лише коли захочеш. Ти або завжди бабуся, або зовсім не бабуся.
Зорянко, я ж не можу просто розірвати все і повернутись назад? Фізично не встигну почала виправдовуватись Ніна.
А що тепер мені робити? У мене запис до перукарки, я внесла передоплату в гривнях. Якщо не прийду, гроші не повернуть!
Зоряна скаржилася мамі, ніби та сама привязала доньку до батареї і не пустила в салон. Насправді, з точки зору Ніни, винна була сама Зоряна вона так звикла, що всі летять їй на допомогу за один щелчок пальців. Дівчина щиро вважала, що все має підлаштовуватись під неї, бо вона молода мама двох дітей.
Шукай когось, хто зможе допомогти, або скасуй запис, спокійним тоном підсумувала Ніна. Я безсилля в цій ситуації.
Добре Зоряна лихоманково перебирала варіанти. Спробую переписатися на завтра чи післязавтра. Тобі вдасться повернутись?
Ніна розгубилася. Хоча й хотіла сказати «так», щось її зупинило залишки самоповаги, що ще теплились глибоко в серці.
Ні, Зорянко. Я повернуся у вівторок, через пять днів.
Пять? Тут дорога максимум три години!
Але я домовилася зі своїми дівчатами. Не можу їх підкинути.
А мене і внуків, значить, можна різко протягнула Зоряна. Твоїх дівчаток би навіть без тебе шашлик зїли. Але я розумію: це питання пріоритетів. Якісь старі бабусі важливіші за сімю. Якщо ми тобі не потрібні, то більше ти нас не побачиш. Вибач, що турбую, до побачення.
Гудки пролунали, і у Ніни зупинилося серце. Вона знала, що донка поводиться погано, та боялася її втратити. Зоряна була єдиною дочкою, і Ніна готова була кинути оздоровчий табір і повернутись до міста, тільки щоб не сперечатися.
Ніна виростила Зоряну одна. Коли дівчинці було вісім, батька не стало, і мати намагалась компенсувати це подарунками та безмежною любовю саме це зруйнувало Зоряну.
Коли Зоряна почала жити з Ігорем, чоловіком, Ніна зрозуміла, що щось не так. Раніше її капризи можна було списати на підлітковий вік, а тепер це вже дорослий чоловік, який не міг знайти спільну мову ні з ким.
Ігор був тихим, спокійним і зовсім неконфліктним. Працював у сервісному центрі, лагодив побутову техніку, добре заробляв. Зоряна взагалі не працювала. Коли вона завагітніла, грошей стало не вистачати, і почалися сутички.
Він злякаєшся! скаржилася Зоряна, дістаючи речі з валізи. Сказав, що вночі не повернеться. Підробку під охоронцем знайшов, ніби до баби їхав.
Зорянко Він не такий. Ти ж сама хотіла, щоб він більше заробляв. Ось він і намагається якось вивернутись заспокоювала її Ніна.
Я хотіла лише денну підробку! Нормальний чоловік має ночувати вдома, біля дружини, не втихала вона. Підробка це після роботи, у вихідні. Не можу жити з чоловіком, який вночі шастає.
Такі сварки стали буденністю. Наступного дня після крику Ігор приходив з плюшевою іграшкою чи букетом, Зоряна сварилася, що він витрачає сімейний бюджет на дурниці, а потім пробачала і поверталась. Через тижденьдва все повторювалося.
Ніна втомилася бути зайвою в цьому трикутнику. Коли донка вперше приїхала з речами, Ніна її не впустила.
Чудово. Тобто ти мені плешеш, а донка ночуватиме на вулиці? рикнула Зоряна під дверима.
Була соромота перед сусідами, страшно за дочку. Після того Зоряна більше не зїжджає від Ігоря.
З народженням першого внука виникли нові проблеми. Зоряна стала ще капризнішою, звинувативши гормони і післяпологову депресію. Вона часто залишала сина у бабусі, не просячи допомоги, а просто вимагала.
Мам, забери його хоча б на день, інакше його прибю. Не можу слухати ці крики, різала вона. Я хоча б на манікюр схожу.
Тоді донка хоча б на мить сприймала відмови, ворчала, ображалась, а наступного дня телефонувала, ніби нічого не сталося, і не погрожувала обмежити спілкування з внуками.
Причина, мабуть, крилась у свекруї. Якщо Ніна не могла прислухатися за внуком, Зоряна зверталась до Людмили Павлівни. Зі свекрухою у неї теж були важкі стосунки.
Достала вона мене! Весь час каже Ігорю: «Сину, не забувай, що у тебе є дім», підкреслювала Зоряна крикливою інтонацією. Нагадує, що чекає його.
Коли внукові виповнилося чотири роки, Людмила Павлівна переїхала до Львова. У той час у Зоряни вже було двоє дітей, і вона впала в жах. Без бабусь вона не справлялась.
Вихід був простим переложити весь тягар на матір. І більше не допускати «прогулянок», тобто відмов.
Ніна дуже любила внуків, але у неї було своє життя. Вона ще не вийшла на пенсію, полюбляла проводити час з подругами, однією з яких була Марина, а іншою Олена.
Для Зоряни не існувало чужих справ, проблем чи бажань.
Мам, треба, щоб ти посиділа з Максимом і Сергієм. Я привезу їх через годину, вимовляла вона без «чи зручно», без «будь ласка».
Ніна працювала віддалено, могла трохи підлаштуватись, та не завжди вдавалося. Коли не вдавалось знайти час, Зоряна переходила до шантажу.
Окей, твої справи важливіші за сімю, фыркала вона. Більше не будемо тебе турбувати.
Після цього Зоряна мовчала, не дзвонила, не писала. Ніна розуміла, що донка не права, та відчувала тривогу, боялася втратити звязок, і робила крок назустріч: брала лікарняний, скасовувала вечірки з подругами, віддавала квитки в театр.
Так було завжди, крім цього разу.
Кілька днів тому Ніна приїхала з подругами на оздоровчий табір біля Київщини. У неї був відпусток, і вона захотіла розважитись. Зоряну вона не повідомила, бо боялася реакції і сподівалась, що за тиждень не виникне криз.
Насправді, Зоряна терміново потребувала допомоги: запис до перукарки, і вона не могла обговорити плани з Ніною. Дочка вважала, що мати повинна кинути все і прилетіти. Ніна ж знала, що фізично не встигне, а ще й витрати на транспорт.
Чому ти така кисла? запитала Марина, нанизуючи мясо на шампур. Що сталося?
Ніна розповіла, що донка поставила факт, обурилась, і тепер чекає мовчання.
У мене теж не ідеально, додала Олена. Але хоча б скромніше поводяться. Я б вже не витримала і повністю їх ігнорувала.
А який сенс? Вони перестануть зі мною спілкуватись, і хто виграє? підвила Марина. Хто допоможе Зорянці, якщо не ти? Свекруха далеко, а діти… вони завжди в скрутному стані. Приїде вона, як тільки приготуєсь, і розуміє, що це треба не лише тобі, а й їй.
Полвечора вони обговорювали. Ніна зрозуміла, що подруги праві. Свекруха у Львові, з боку чоловіка Зорянка не спілкується, а найняти няню не могла. Залишалась лише безвідмовна мати, якої втомили ультиматуми.
Наступні два тижні пройшли в тривозі. Ніна щодня перевіряла телефон, але від донки нічого не надходило. Вже майже здалася, коли вранці прозвучав довгоочікуваний дзвінок.
Мам, привіт. Сергій захворів, треба, щоб ти його підглянула, почала донка, ніби нічого не сталося. Я б взяла лікарняний, а у нас такий завал, що мене не відпустять. Ти зможеш?
Для Ніни це був новий виклик. Зазвичай вона не втручалась у чужі плани.
Вона могла взяти відгул і кинути всі справи, але раптом подумала: а якщо я, богом візьму хворобу, і мені знадобиться саме цей відгул, допоможе чиїсь руки?
Зорянко, дуже шкода, та у мене теж робота навантажена Ти ж розумієш. Я б із задоволенням допомогла, дитино, та якби ти попередила хоча б вчора паузою чекала реакції.
Хто б думав, що у Сергія підвищилась температура відповіла Зоряна трохи роздратовано. Мам, а може, на вихідних зможеш посидіти? Будь ласка, я спробую домовитись з керівником і розподілити обсяг.
Хоча Зоряна не була ніжною, вона спокійно розглянула компроміс. Ніна побачила в цьому крок назустріч і відповіла.
На вихідних зможу, планів поки що немає.
Дякую, запамятаю.
Розмова пройшла не ідеально, та зрідка мати і донка домовились без жертв і тиску.
Відтоді Зоряна уточнювала, чи зручно матері присмотріти за внуками, і дякувала за допомогу, іноді приносячи чай і улюблені мамині цукерки. Іноді її охоплювала тяга знову тиснути, але вже без шантажу, лише з любовю. Ніна більше не прогиналась: могла відкласти свої справи заради внуків, а коли відчувала, що її обтяжують, прямо відмовлялась. Бо допомога це добровільна справа, а не примусовий обовязок, і перш за все потребує того, хто просить.
