30листопада 2025р.
Київ, під вечір, коли вікно в кухні скрипить під поривами холодного вітру, я сідаю за блокнот і намагаюся зрозуміти, що сталося з нами.
Ой, мамо, ти кажеш, я вже якась дивна? відбила я, коли Марічка, моя свекруха, підняла голос. Перші слова злізли, немов крихітка на килимок, і одразу ж згадалась недавня сварка. Чи могла вона розповідати про те, як я підняла голос, коли Олена Петрівна, спокійно згадувала своє сумне минуле? Та вже, схоже, в сотий раз.
Олено Петрівно, можливо, перейдемо до іншої теми? спробувала я ввічливо, проте твердо.
Свекруха лише щойно розпочала свій звичний монолог про «недоношені» радості минулих років, коли відчайдушно задихнулася, поглянувши на мене з недовірою.
Марічко, я ж хочу тобі допомоги, сказала вона.
Дякую, мені не потрібна допомога від людини з рівнем емпатії, як у печива, віддереглася я, і у її очах миттєво збігли сльози.
У будьякий інший день я б спробувала згладити конфлікт, можливо, навіть виправила би ситуацію, вигадуючи надто швидкий «стресовий дзвінок» чи «стрімке робоче засідання». Та сьогодні горе виявилось неприродним, наче хвороба, що роздирає організм під час вагітності.
До пятого місяця вагітності я перетворилася з ніжної та терпеливої жінки на жорстку, готову розчепити плечима будьяку перепону. Я вже не питаю, де класична кінка і хата, а просто дію, розвязуючи проблеми, які можу вирішити.
Як я маю вас називати, коли вже сто разів казали, що не хочу говорити про ваш невдалий досвід материнства? запитала я.
Знаєте, у мене є друг високофункціональний аутист, він може раптом почати танцювати у черговому метро чи не зрозуміти жарт, та навіть йому зрозуміло, що обговорювати такі теми з вагітною абсолютна дурниця.
Тобто я ще і дурна, а ще й? роздратувала вона, і я, відчувши удар, схопила двері, зітхаючи і посміхаючись собі. Я сподівалася, що тепер вона залишить мене в спокої хоча б на кілька тижнів, а може, назавжди.
Але мрії розвіялися, адже розмова з Оленою Петрівною запалила нові проблеми.
Гліб, мій чоловік і син Олени Петрівни, сидів за вечерею мовчки, заглиблений у думки. Спочатку я намагалася розвеселити його, як зазвичай, але його відповіді були короткими, ніби розум його був десь в іншому місці.
Я не могла повязати його мовчання з нашою ранковою сваркою. Уявляла, що він зайнятий роботою або приховує якусь іншу проблему, бо не хоче турбувати мене зайвими питаннями.
Через кілька днів розмова все ж відбулася. Гліб підняв іншу тему:
Марічко, а ти чула про послеродову депресію? Вона може виникнути і під час вагітності, правда?
Мабуть, не вважаю її послеродовою, бо я не відчуваю себе депресивною, відповіла я. Якщо потрібно, можу піти до психіатра, тільки якщо ти підеш зі мною і поясниш йому, чому я помітила це у своєму поводженні.
Так Мама каже, що ти стала дивна, повторив я, і ми знову повернулися до старих слів.
Ой, мама каже протягнула Марічка, згадавши ще одну сварку. Чи могла Олена Петрівна розповісти, як я “заперечила” її, коли вона знову заговорила про своє сумне минуле? Це вже, мабуть, сто раз.
Глібо, без зайвих слів скажу: якщо хтось має йти до спеціаліста, то це твоя мама. Ти чув, що вона мені сказала? я підняла голос.
Знаю, що ви часто сваритеся. Вона вважає, що ти навмисно підкидаєш їй “парадоксальні” поради, відповідала вона, і я не зрозуміла, про що йде мова.
Гліб згадав, як два тижні тому Олена Петрівна придбала маску для волосся, схожу на ту, яку я тримала в своїй шухляді, і стверджувала, що саме я їй її порекомендувала. За його словами, вона використала її і подумала, що я навмисно подала їй погану маску, а хорошу залишила для себе.
Що? розгубилася я. Ти, здається, не розбираєшся в цих наших “жіночих штучках”. Якщо б зрозумів, одразу б побачив, у чому підступ.
Я швидко пояснила, що моя власна шевелюра ніколи не піддавалася аміачним фарбам чи прямці, а тому я не могла радити Олені Петрівні маску, призначену для здорових волосся. Така маска не підходить жінці, яка вже багато разів фарбує та хімічно обробляє волосся, навіть якщо це тепер називають «біозавивка».
Я ж їй правильну адресу надсилала, коли треба було забрати посилку у твого друга, продемонструвала я, відкривши переписку на телефоні.
Гліб зрозумів, що довіряти мамі було помилкою.
Вона почала багатити мене про своє горе, зізналася я, чотири рази підряд, доки ти не зявився. Але не можна постійно про це говорити, особливо коли я сама вже в тяжкому стані. Я просто втомилася слухати чужі проблеми.
Ти маєш на увазі, що вона вб… перебив мене Гліб, і його голос затих. Він покликав маму на розмову, а потім, повернувшись, поставив мене перед фактом: їхні стосунки з мамою завершені.
Мені це сподобалося Олена Петрівна вже давно надокучила своїм неадекватним поводженням. Вона намагалась очорнити мене перед чоловіком, але я вже не бачила в цьому сенсу.
Родичі Гліба довго скаржились, що мій чоловік “продав маму за іншу жінку”. Він лише зневажливо відповідав, що його мати не стороння, а навпаки, сама винна у своїх провинах. На їхнє питання про вину вирішували, а не про ступінь родинних звязків.
Що ж, тепер питання одне: навіщо мамі треба було розпалювати сварку між мною і її сином? Відповідь, мабуть, залишиться невисвітленою. Це типова історія, коли мати не хоче ділитися сином з іншою жінкою. Вона втратила його повністю, і сама в цьому винна.
Хоч би дитину могли бачити, скаржилися родичі. Єдина радість бабусі внук у старості, а син лишив її без цього.
Ось і підкиньте таку бабусю своїм онукам, вимагаючи, щоб їхні дружини або чоловіки спілкувалися з нею. Побачимо, скільки «міцних шлюбів» протягне таке, парировав Гліб.
Ймовірно, йому подобається ця сварка в листуванні, бо вона підкреслює його відчуженість. Можливо, він навіть шкодує, що тепер ніхто не залишився, крім нього, щоб доглядати за “бабусею”.
Гліб зрозумів, чому його мати його не любить, і не зміг виправити ситуацію. Він зробив кілька зауважень, підказав родичам, щоб вони не лізли в чужі справи, і повністю розірвав з ними контакти. Це означало і кінець будьякої допомоги з їхнього боку. Тепер “люблячі люди” залишили родину Гліба в спокої.
Наш син Сава росте в тиші, у спокої. Гліб і я намагаємося, щоб це спокійне дитинство тривало якнайдовше, бажано весь період його ранніх років. Коли він підете в школу, ми навчимо його спілкуватися і правильно реагувати на такі “прилипання”.
Навчати будемо, бо у мене ще залишилися зуби після вагітності, а Гліб не відрізняється скромністю. Сучасна скромність лише вдає, що людина щось дає, а в реальності вона нічого не приносить.
Я вважаю, що встигла розуміти це рано, ще вчасно, щоб встигла виправити всі помилки і позбутися від паразитів, які так довго клювали на моїй шиї.
Тепер залишаюсь з думкою, що найголовніше це наш маленький Сава і наш спокій. Сподіваюся, що ця ніч принесе мені нову силу і ясність, щоб продовжувати йти далі.
Марічка.
