Олено, Тарас вже сказав тобі? запитала свекруха. Слухай! До нашого святкування прийде близько двадцяти людей, тож готувати треба вже ввечері. Я приїду раніше, десь о шостій.
Що? Ввечері? скептично перепитала невістка. Ні, я на таке не підписувалась.
Почекай, ще не сказала. Тарасу я вже передала список продуктів, він пообіцяв усе придбати.
Тарас завжди допомагав старшій сестрі Сніжені. До тридцяти років вона вже двічі вийшла заміж і двічі розлучилась, і кожен раз винен був чоловік «не той потрапив». Їхня мама, Тамара Володимирівна, з дитинства нагадувала сину:
Сестрі треба допомагати.
Тарас не шкодував ні готівки, коли Сніжені «тимчасово» залишалась без роботи, ні рук, коли треба було ремонтувати орендовану квартиру, ні машин, коли треба було перевозити речі після чергового розлучення.
А потім він одружився.
Олена, його дружина, спочатку терпіти намагалася. Але коли Сніжена впяте за рік попросила «на кілька днів» їхню машину, бо знову «підвела», Олена мяко, але рішуче сказала:
Тарасе, може, вже досить? Нам теж потрібна машина на вихідні. Я думала, що у нас вже є плани
Та що треба? Пішки не вийде?
Ні. Пішки до дачі батьків моїх не дістанеш. Вони нам підготували два відра огірків. Я думала, ти почув, коли про це говорила.
Так щось чув, але розумієш у Сніжени термінова ситуація.
Знову? Яка саме?
Точно не знаю, замявся Тарас, просто треба їй більше.
Ні, Тарасе. Цього разу так не буде! Або ти відмовиш сестрі, або купиш мені машину. Мені набридло їхати на маршрутці, коли чоловік на машині міг би підвезти куди треба.
Тарас вперше задумався і вже хотів подзвонити сестрі, щоб відмовити, та Тамара Володимирівна швидко повернула все на свої місця:
Ти що, через дружину сестру кинеш? Вона ж одна! Хто їй допоможе, крім тебе?
І Тарас знову допомагав, попри сварки з Оленою. Якось вони кілька днів мовчали, і Тарас не витримав:
Чому ти мовчиш?! Образилася чи що?
Та не в чому! Три дні, щоб зрозуміти? обурилась Олена.
Просто я не можу зрозуміти, що саме треба робити.
Олена розсміялася з нерозуміння:
Справді? Твоя сестра забрала тебе на вихідні, бо треба було доїхати до подруги на дачу. Я думала, що ти тільки підвезеш, а врешті лишився там на два дні. Тебе після цього не турбує?
А що має турбувати? Трохи випити. Там був її колишній, з яким я нормально спілкувався. Треба було його якось відзначити. Чому я, дурень, повинен їхати? Це було б непристойно.
Міг би хоча б зателефонувати.
Ти теж могла, крикнув Тарас.
Я й дзвонила! Тільки твій телефон був вимкнений. Уявляєш? Що я мала думати? Я вся на нервах, не знаю, де мій чоловік. А він просто вирішив відпочити від мене, злилася Олена.
Не вигадуй, відмахнувся чоловік, показуючи жестом, що йому дзвонять.
Тарас вийшов на балкон і лише там підняв слухавку. Добре знав, що дружина не оцінить ще одну розмову з сестрою.
Привіт, брате! защебетала в трубці Сніжена. У мене ювілей через два тижні! Тридцять років! Ти розумієш, так?
Тарас обережно поглянув на Олену, яка розливала борщ.
Ну чого хочеш? спитав він.
Як ти мене розумієш! засміялася Сніжена. Я хочу святкувати у вас вдома! У вас велика вітальня. У мене в оренді тісно, а власниця свариться. А ресторан дорого.
Може, все ж у кафе? Я додам, скільки треба.
Ти що, з глузду зїхав?! обурилася Сніжена. Це ж ювілей! Ти хочеш, щоб я витрачалася на оренду, коли у вас є власна квартира? І додавати треба все одно. Я ж не дочка мільйонера.
Давай спершу поговорю з Оленою. Це ж і її квартира. Може, у неї були свої плани.
Пізно! перебила його сестра. Я вже всім сказала, що свято буде у вас. Звільни квартиру на весь день, добре? Мама каже, що все приготує.
Тарас зітхнув і прикрив обличчя рукою, шукаючи вихід. Телефон знову завібрував. Це було повідомлення від матері:
«Сніжена склала меню. Ось список страв. Продукти треба купити. Скажи Олені, щоб допомогла. І з приготуванням теж не завадить.»
У той момент Олена, нічого не підозрюючи про святкування, вмостилась у кріслі з телефоном, плануючи подивитися улюблений серіал. Коли Тарас увійшов до кімнати, опустивши очі, вона все зрозуміла.
Що цього разу? спокійно запитала, ставлячи серіал на паузу.
Олено, слухай У Сніжени ювілей, три десятиліття. Вона хоче це відзначити.
Олена підняла голову.
Ну хай святкує. Ми ж їй не заборонимо?
Тарас почухав потилицю.
Не в тому справа. Вона хоче святкувати у нас.
Що?! підскочила Олена. У нашій квартирі?
Так, лише один вечір. Вона вважає, що ресторан дорогий, а вдома тісно
І ти згодився?
Я сказав, що спершу поговорю з тобою! Але Сніжена вже всіх запросила, а мама меню складає
Олена заплющила очі, важко вдихнувши.
Тарасе, ти точно доросла людина? Чи просто передавач бажань Сніжени?
Що ти починаєш?
Я починаю? з іронією показала йому телефон. А нічого, що мені ніхто навіть не подзвонив? Це моя квартира, а не транзитна точка для твоїх родичів. Сніжена хоче святкувати в моєму домі, я маю їй допомагати, і навіть твоїй мамі асистувати і мене навіть не спитали!
У цей момент у Олені задзвонив телефон.
Ось і вишенька на торті, прошипіла вона. Твоя мама, показала телефоном перед обличчям чоловіка.
Олено, Тарас вже сказав тобі? заторохтіла свекруха. Дивись! Буде до двадцяти осіб. Тому готувати почнемо ввечері. Я приїду десь о шостій вечора, напередодні.
Що? Ввечері? скептично усміхнулася невістка. Ні, я на таке не підписувалась.
Та зачекай. Я ще не закінчила. Тарас уже має список продуктів, він обіцяв усе купити.
Припустимо кинула Олена. А гроші? Де їх візьмемо?
Тарас обіцяв допомогти, коротко відповіла Тамара Володимирівна.
Ага. Тобто з моєї квартири ви хочете зробити ресторан і ще й платити за бенкет маємо ми? Олена вже не стримувалась.
Сніжена ж вам не чужа! Невже важко один день допомогти, порізати щось на кухні, підготувати салати, канапки Ти ж господиня в домі!
Тамаро Володимирівно, перебила її Олена, я щойно дізналася про свято. Я не давала дозволу святкувати день народження Сніжени в моїй квартирі.
Що ти кажеш «моя квартира»? Ви з Тарасом подружжя. У вас усе спільне! різко відповіла свекруха.
Та не кажіть. Якби квартира була Тарасова, ви б так не казали. Тоді я була б, вибачте, просто утриманкою.
Не кажи дурниць. Розмова закінчена. До пятниці треба закупити все необхідне, кинула Тамара і вимкнулася.
Що це було? запитала Олена у чоловіка, почувши короткі гудки.
Досить вже грати жертву! нарешті сказав Тарас. Тобі вже сказали, що ти не права. Признай свою помилку й припини впертість.
Олена була в шоці. Вона підбігла до шафи, мовчки діставала велику спортивну сумку, потім зайшла в спальню, відкрила комод і почала складати футболки і джинси Тараса.
Тим часом Тарас вважав себе переможцем. Гучно відкрив холодильник, дістав пляшку пива, схопився за дверцятами і сів перед телевізором, ніби нічого не сталося.
Він думав, що Олена просто «охолоне», і все повернеться до норми. Тарас навіть увімкнув футбол, сподіваючись, що вона підходить і покличе його вечеряти. Але помилявся.
Через півгодини Олена вже стояла в коридорі з пакетом у руці, а поруч спортивна сумка, доверху набита його речами. Тарас вийшов до холодильника, але побачив дружину.
Це ще що таке? пробурмотів він. Який театр ти влаштувала?
Олена холодно подивилась на нього:
Це не театр, Тарасе. Це кінець. Я більше не хочу бути тінню у власному житті, прислугою у нашій квартирі і тлом для забаганок твоєї мами і сестри. Хочеш бути хорошим сином і братом будь ласка, повернись до мами. Готуйтесь разом до свята. Впевнена, вона з радістю виділить тобі куток у своїй вітальні.
Ти серйозно? він крокував до неї. Я ж не повернусь.
Абсолютно серйозно, кивнула Олена. Я не хочу, щоб ти повертався. Я терпіти вже досить, тепер навіть собі питання ставлю. Але з мене досить. Якщо ти за три роки не навчився мене поважати далі не буде краще.
Олено ти не можеш так усе зруйнувати! В одну хвилину!
Неможливо зруйнувати те, що вже розвалилось.
Тарас гмикнув, не розуміючи, що Олена вже остаточно вирішила.
І так, додала вона, усі твої сорочки й джинси тут. Можеш не дякувати. Виїжджай зараз.
Він хотів щось сказати, та Олена відчинила вхідні двері. Тарас стояв, налитий злістю. Щоки палали, губи були стиснуті. Він ще сподівався, що Олена здасться, та її спокій дратував ще більше.
Ну і дypa! крикнув він. Думаєш, знайдеш кращого? Таких, як я, ще пошукати!
Олена хмикнула і крокнула назад:
Таких, як ти, справді пошукати І слава Богу.
Ти ще пошкодуєш! вигукнув Тарас, хапаючи сумку. Приповзеш на колінах, коли зрозумієш, що ніхто і не захоче з тобою говорити! Без мене ти ніхто!
Якщо «ніхто» це людина, що живе в своїй квартирі, працює, не обслуговує старших родичів чоловіка і не терпить хамства, то я радий бути «ніким».
Тарас пішов, а Олена осталась сама. Вона глибоко вдихнула, піднялася до вікна, зсунула фіранку і спостерігала, як колишній чоловік завантажує сумку в багажник таксі.
Минуло кілька місяців.
Процес розлучення був непростим. Тарас намагався малювати Олену як меркантильну і жадібну. Головна біда боротьба за авто, придбане під час шлюбу. Він стверджував, що заплатив за нього сам, а Олена лише користувалась.
Пане суддя, я вніс усі кошти, машина оформлена на мене! твердо заявив він. Моя дружина й копійки не дала!
Олена холоднокровно відкрила папки з документами, виклавши на стіл виписки банку, копії чекових книжок і договір про внесення авансу, підписаний нею.
Я не претендую на його частину. Але й свою віддавати не збираюся, спокійно відповіла вона.
Суд встоював на боці справедливості.
Тарасу це не сподобалось. Машину він вже вважав «своєю». Тепер доведеться її продати й поділити гроші. Він вийшов зі зали суду з обличчям, перекошеним від злості.
А вдома його чекали не підтримка, а шквал претензій.
Ти що, телепень? викрикувала Тамара Володимирівна. Віддай їй усе! Машину! Квартиру! ХТарас зрозумів, що втратив усе, і, залишившись сам, лише мовчки дивився на порожню кухню, роздумуючи про те, як швидко життя розбіжилося з його мріями.
