Слово поперек і мій син викине тебе надвір! Мене байдуже, чия це квартира! вигукнула свекруха.
Зоряна Ковальчук поставила тарілку зі сніданком перед чоловіком і, сховково, підвела погляд на годинник. Сім без пяти. Сергій Мельник спокійно жував яєчню, лише зрідка зиркаючи на дружину.
Не знаю, як ти, а я в захваті від приїзду мами, промовив Сергій, піднімаючи каву. Вона ж із села. Міське повітря їй підходить.
Зоряна змусила себе усміхнутись, та мовчала. «Тиждень» Раїси Петрівни Шевченко розтягнувся вже на двадцять днів, і кінець цього візиту не бачили.
Сергію, ти не казав, коли мама планує повернутися? запитала Зоряна, намагаючись звучати делікатно.
Сергій відкладав виделку і зітхнув:
Не починай, будь ласка. Мама приїхала відпочити, у селі самій важко.
Я розумію, але
Різкий гул з кухні перервав їхню розмову. Раїса Петрівна вже підскакала, бралася за свою «ранкову рутину» миття посуду і варіння каші. Зоряна заплющила очі. Щоранку одне й те саме.
Доброго ранку, молодь! голосно проголосила свекруха, зявляючись у дверях. Що це ви, їсте нишком? А мені?
Мамо, я сам собі взяв, пояснив Сергій. Зоряна треба на роботу збиратись.
Ой, звісно, робота в неї, підморгнула Раїса Петрівна. А хто ж по господарству прибирає? У селі жінки встигають і худобу нагодувати, і в поле йти, і чоловіка доглянути.
Зоряна стиснула кулаки під столом. Такий монолог вона вже чула двадцять разів. Щодня свекруха находила привід нагадати, що міські жінки ліниві й розпещені.
Раїсо Петрівно, я справді поспішаю, поглянула Зоряна на годинник. У мене нараду о девятій.
Ой, нарада в неї. Сиди собі в кріслі цілий день та папірці перекладай. Та це ж не робота!
Сергій уткнувся в тарілку, намагаючись не втручатися як завжди.
Повернувшись з роботи, Зоряна знайшла свою косметичку на журнальному столику, розкладену акуратно рядками, мов на вітрині.
Раїсо Петрівно, ви брали мою косметичку? спитала вона рівно.
А що тут такого? свекруха сиділа перед телевізором, звук був на максимум. Дивлюсь, чим ти мажешся, тією міською хімією. У мої роки без цих баночок колір обличчя був хоч на обкладинку!
Зоряна мовчки зібрала речі й пішла до ванної. Минулого тижня Раїса Петрівна «переробила» всі шафи, щоб «навести лад». У результаті Зоряна два дні не могла знайти потрібні документи.
Після вечері, коли посуд нагромаджувався в мийці (Раїса Петрівна мила його лише раз на тиждень у неділю), свекруха ввімкнула маленький радіоприймач і заспівала «Ой, цвіте калина». Голос був гучний, сільський, на весь будинок.
Раїсо Петрівно, не могли б ви зробити тихіше? попросила Зоряна. Сусіди скаржаться.
Які ще сусіди? фиркнула свекруха. У селі співаємо до ранку, і ніхто не скаржиться!
Ми живемо в багатоквартирному будинку, нагадала Зоряна. Тут інші правила.
Правила, правила пробурчала Раїса Петрівна, вимкнувши радіо. Сумні ви всі в місті.
Коли Сергій повернувся з роботи, Зоряна спробувала обережно поговорити з ним.
Сергію, може, поговориш із мамою? тихо спитала вона, залишившись наодинці в спальні. Поясниш, що у нас маленька квартира, тонкі стіни
А що я їй скажу? розвів руками Сергій. Мама мама. Їй шістдесят пять. Не буду її виховувати.
Я не про виховання, зітхнула Зоряна. Просто про взаємну повагу.
Та все нормально, не перебільшуй, відмахнувся Сергій. Потерпи трохи. Вона ж не назавжди до нас.
Дні йшли, а Раїса Петрівна, здається, й не думала повертатися. Навпаки усе більше облаштовувалась у місті.
Одного разу Зоряна повернулася з роботи й виявила, що в квартирі холодно. Всі вікна були навстіж, попри мінус пятнадцять за вікном.
Раїсо Петрівно, навіщо ви відчинили вікна? Надворі ж мороз! вигукнула Зоряна, поспішно їх зачиняючи.
Провітрюю! гордо відповіла свекруха. У вас тут міська духота. У селі повітря чистіше.
Але батареї не витримують такого холоду. Ми ж платимо за опалення
Ой, знову ти про гроші! відмахнулася Раїса Петрівна. Міські тільки про гроші й думають.
До кінця третього тижня Зоряна відчувала себе гостьою у власній квартирі. Раїса Петрівна перестелила постіль «як треба», переставила посуд у шафах «по-розумному», навіть налаштувала телеканали, щоб «нормальні програми показували».
Під час обіду свекруха незмінно критикувала страви Зоряни.
Це не борщ, а пофарбована вода, морщилась Раїса Петрівна, пробуючи суп. У нашому селі борщ стоїть ложка! А картоплю ти недоварила, і мяса мало кинула.
Якщо хочеш, приготуйте самі, не витримала Зоряна.
Та ще і як приготуємо! гордо заявила свекруха. Покажу тобі, як треба!
Наступного дня свекруха справді приготувала вечерю. Кухня виглядала як поле бою: жир, соус, гора брудного посуду в мийці, підлога липла від олії.
Оце справжня їжа! оголосила Раїса Петрівна, ставлячи на стіл величезну каструлю з чимось, що лише дотично нагадувало рагу.
Їжа була смачною, та Зоряна думала про години прибирання, які її чекали.
Мамо, а посуд помиєш? обережно спитав Сергій.
Посуд? здивовано підняла брови Раїса Петрівна. У нашому селі чоловіки посуд не миють. Це жіноча робота.
Але ж ти готувала, нагадав Сергій.
От я й зробила головну справу нагодувала родину! А посуд зачекає до неділі. У мене свої правила.
Сергій кинув винуватий погляд на Зоряну і пішов дивитися футбол.
До кінця місяця терпіння Зоряни було на межі. Вона майже не спала ночами свекруха хропіла так, що стіни дрижали, а вранці ще й скаржилась, що «молодь усю ніч скрипіла ліжком». Штори плутала з ганчірками, а крем для обличчя Раїса Петрівна використовувала як засіб від тріщин на пятах «щоб добро не пропадало».
Коли Зоряна спробувала поговорити з Сергієм про те, що ситуація її доводить до нервового зриву, чоловік лише розлючився.
Ти вічно всім незадоволена! крикнув він. Мама ж як хоче, а ти постійно бурчиш. Вона для мене готує, прибирає
Серйозно? не вірила Зоряна. Вона не прибирає. Це я щодня прибираю після неї. І після тебе, до речі, теж.
От знову почалося, зітхнув Сергій. Не можеш без претензій.
Після цієї розмови Зоряна вирішила змиритися. Рано чи пізно свекруха муситиме повернутись у село, де її чекає господарство, город і сусідки.
Але тижні йшли, а Раїса Петрівна, здається, серйозно облаштовувалась у місті.
Останньою краплею стали штори. Зоряна довго обирала тканину, замовляла пошиття, витратила майже половину премії. Світлі, легкі штори змінили кімнату вона стала простішою.
Того вечора Раїса Петрівна ліпила вареники. Зоряна працювала над терміновим проєктом, коли почула, як відчинилися двері.
Зоряно, не глянеш, чи готові вареники? Мені руки помити треба, крикнула свекруха.
Зоряна зайшла на кухню й побачила, як Раїса Петрівна витирає руки об кремову тканину нових штор. Жирні сліди темніли на світлій поверхні.
Щось у серці Зоряни розбилося. Вона не закричала, не розвела руками. Просто сказала тихо, але твердо:
Раїсо Петрівно, це нові штори. Для рук є рушник.
Ой, трохи забруднила, відмахнулась свекруха. Випереться!
Справа не в плямах, продовжила Зоряна, відчуваючи рішучість. Справа в повазі. Ви вже півтора місяця живете в нашій квартирі, а жодного разу не запитали, чи можна чіпати мої речі, переставляти меблі, змінювати порядок.
Раїса Петрівна спантеличено відповіла:
Що означає «у вашому будинку»? Це дім мого сина! Я тут не в гостях!
Це наш спільний дім, терпляче пояснила Зоряна. І мені б хотілося, щоб ви поважали наш простір.
Раїса Петрівна гупнула каструлею об стіл:
Слово поперек і мій син викине тебе надвір! Мені байдуже, чиї це стіни!
Кухня завмерла в дзвінкій тиші. Слова свекрухи повисли важкою хмарою. Зоряна дивилась на неї, і щось у ній «клацнуло», наче вимикач.
Вона не відповіла криком, не розрвала двері, просто замовкла.
Повернувшись до спальні, Зоряна спокійно відкрила шафу, дістаючи велику валізу Раїси Петрівни ту саму, з якою свекруха приїхала «на тиждень» півтора місяця тому. Акуратно розстібнула блискавку й поклала валізу на ліжко.
Раїса Петрівна зявилася в дверях спальні. Спочатку на її обличчі було здивування, потім недовіра, а далі гнів.
Ти що робиш?! вигукнула свекруха, спостерігаючи, як Зоряна систематично відкриває шухляди і дістає речі.
Зоряна не відповідала, а продовжувала складати одяг до валізи світшоти, сукні, білизна, все акуратно, щоб не помялось.
Я подзвоню Сергію! погрожувала свекруха, дістаючи телефон. Він тобі покаже!
Зоряна кивнула, мов погоджуючись. Потім пішла до ванної і зібрала речі особистої гігієни Раїси Петрівни шампунь, мило, зубну щітку. Все це теж зайняло місце у валізі.
Алло, Сергію! закричала в слухавку Раїса Петрівна. Твоя жінка з глузду зїхала! Речі мої збирає!
Зоряна не чула, що відповів Сергій, але по його обличчю було видно, що він не поспішав допомагати.
Завершивши з валізоюЗоряна, залишаючи порожню квартиру, підняла голову, посміхнулася і впевнено крокнула назустріч новому, спокійному життю, залишивши позаду лише відлуння старих сварок.
