25 серпня, будинок на вулиці Січовій, 12, Київ
Сьогоднішній день був особливим, бо наш новий двірник Олена Сергіївна вже третій тиждень працює за графіком. Прибирає підїзд без зайвих претензій, мете сміття, миє підлоги, і здається, що все в його руках перебуває під суворим контролем. Однак, в цьому, здавалося б, бездоганному порядку є одна маленька “записка до лиха”.
Колишньою двірницею була Надія Іванівна, жінка, яка вміла перетворити наш підїзд у справжній девятиповерховий оазис. На вході, поруч із старим, трохи вм’ятим підїздом, вона завжди розкривала килим, який виглядав, мов клоун у цирку, проте вміння її рук килим, що постійно вицвітало від пилу, завжди знаходив нову заміну і закривав бетонні тріщини, а також виступаючу арматуру. Це захищало мешканців від травм і зношених підборів.
Усіх дев’ять поверхів прикрашали підвіконня: керамічні вазони, різьблені статуетки та незвичні черепахи. Пил був там чужинець. Одного разу на шостому поверсі поселилися молоді хлопці Олексій, Сергій і їхня компанія, які шукали розваги в сигаретах, горілці та, можливо, міцніших напоях. Вони перетворили вазони на попільнички, а підлогу заповнили крихтами розбитих статуеток. Мешканці мовчки уникали галасливих гостей, боячись, що їхня реакція може розлитися, як рідина на сухому камені.
Дивом стало те, що Олена Сергіївна, яка лише нещодавно прийшла на зміну, вмогла знайти спільну мову з цими хлопцями. Вона переконала їх перемістити свої “тусовки” у інший куток будинку, а попільничка, залишена колишніми вазонами, тепер стоїть під її розсудливим доглядом. У підїзді знову панує спокій.
Найбільше в Олені Сергіївни вразила її незвична працьовитість. Вона приходить рано-вранці, підспівуючи собі під ніс, і ретельно миє ліфт та поручні спиртовим розчином ще до того, як це стало обовязковим у боротьбі з вірусом. Її доброзичливість до жителів підїзду справжня народна мудрість: «не кидати каменя за каменем», проявляється у розмовах з курцями на балконах. Хоча вони і підпалюють сигарети, Олена ніяк не докоряє їм, а лише розмовляє про буденні справи, підбираючи їхні недопалки, які раніше перетворювали задній двір на килим з попелу.
Через кілька тижнів недопалки зникли, і під вікнами зацвіли тюльпани, чорнобривці та хризантеми. Олена Сергіївна, коли не в своїй помаранчевій спецодязі, виглядає, мов героїня з романтичної казки: макіяж бездоганний, зачіска ідеальна, підбори під будь-яку погоду та одяг у пастельних тонах. Мабуть, після прибирання під’їзду вона готова була б ходити по коридорах Палацу Верховної Ради в ролі «королеви української доброти». Тільки головного атрибуту вишуканої шляпки їй бракувало.
Чоловік Олени, Пантелеймон, що працює водієм, завжди під’їжджає, передає їй невеличку букетку та ніжно цілить у лоб. Це стало нашою щоденною традицією.
У середині серпня бабусі, що сиділи на лавці під кленом, шепотіли, що Олена Сергіївна завтра йде у відставку. «Що ж буде з під’їздом без неї?» жартували вони, підморгуючи.
Наступного ранку я придбав букет полевих квітів за 150 гривень, аби порадувати Олену. Під її підсобкою, де стояли мітли, віники і швабри, зібралися мешканці: хтось приніс шампанське з кришталевим бокалом, інші коньяк у скляних пляшках, бабусі голосили і вручали пироги та банки з квашеною капустою. На сцену вийшли хлопці зі шостого поверху ті самі, що колись влаштовували гучні «бічки». Вони навчили 65річну Олену робити стильні селфі, постили її профіль у Instagram та TikTok, розповідаючи, що «життя продовжується, навіть коли підлоги блищать».
Пантелеймон, дещо збентежений, запакував у багажник квіти, коньяк і запаси солоних огірків, які підготували наші бабусі, щоб влаштувати коротку, але яскраву пенсійну вечірку.
Олена, у класичній сукні мигдалевого кольору, прикрашеній ниткою перлів і трохи яскравішим макіяжем, ніж зазвичай, сиділа серед нас, намагаючись не розплакатися. Вона, мабуть, усвідомлювала, що ніколи й ніде не провели колегу на пенсію так, як її.
Моя особиста думка? Я зрозумів, що навіть найпростіша робота підмив під’їзду, підстригання кущів і розміщення килимка може стати невидимим ланцюгом, що тримає сусідів разом. Справжня сила полягає в скромності і послідовності, а не в гучних словах. Тому я навчився цінувати кожну людину, що стоїть за чистотою нашого будинку, і памятатиму: «Тиша це золото, а чистий підїзд його кращий доказ».
