Завітування молодшого сина
Олена не могла відірвати погляду від вивіски «Операційна». Букви розмивалися в очах від довгих годин очікування, серце бешено стукало. Олена безперервно теребила в руках улюблену іграшку свого четвертинку пластмасовий червоний трактор з ковшом. Малюк спочатку мріяв про синій трактор, як у мультфільмі, та з часом привязався до подарунку від батька.
Нарешті за мутними скляними дверима показався силует лікаря, і в коридор ввійшов втомлений хірург. Олена підскочила і кинулась до нього.
Доктор, як все пройшло? Як наш Ванечко?
Лікар соромязливо опустив голову, зняв маску.
Олено Петрівна, мені дуже шкода Ми зробили все, що могли
***
Олена лежала на ліжку сина, згорнувшись калачиком. Подушка ще тримала запах Ванечка. На дзеркалі перед нею залишився слід його запачканих печивом ладонь. Яка радість, що вона не встигла витерти його! Тепер він більше ніколи не залишить слідів.
Слинка з обвітреного вуха Олени знову скотилася соляна сльоза. Гірка розпікала її серце. Здорове серце це те, чого не мало її маленького синка. Старший, Матвій, був здоровий і вже досить самостійний йому 18, він навчається в Київському університеті. А Ванечко
Її випадкова запізніла радість перетворилася на величезне горе. Усі попередні обстеження казали, що все гаразд, і лише перед пологами випадково виявили складний вроджений дефект серця Після радикальної корекції щось пішло не так, і тепер її Ванечко вже немає.
***
Олена закрила очі, віддаючись тривожному сну. І знову, як і всі останні дні, вона опинилася на сонячній галявині, посипаній різнокольоровими ароматними квітами. У далечині стояв її Ванечко, усміхнений незмінною усмішкою, у улюбленій сорочці з машинками. У руках велика букетка ромашок.
Ванечко! Сину! вигукнула Олена, та хлопчик ніби не чув її, задумливо перебираючи пелюстки.
Олена бігла полем, розкидаючи руки для обіймів. Але скільки б вона не бігла, Ванечко не підходив ближче. Навпаки, він віддалявся все далі. Олена кричала від безнадії, тягнулася руками, та не могла дістатися. Раптом Ванечко підняв на неї свої оченята, посміхнувся і розтанув у повітрі. Лише хмара з ромашкових пелюсток повільно опускалася на землю
Олена добігла до місця, куди впали пелюстки, і подивилась під ноги. Якимто адресом був викладений акуратно рівними літерами з білих пелюсток на зеленій траві.
***
Олена прокинулась від телефонного дзвінка. На екрані імя «Матвій».
Так, сину, охрипло відповіла вона.
Мамусю, я сьогодні приїжджаю, приготуй щось смачненьке!
Олена натягнуто усміхнулась. Практично три місяці пройшло з моменту, коли Ванечка пішов, а старший син ще живий. Пора хоча б спробувати взяти себе в руки і жити далі.
Звичайно, синку, що ти хочеш? Приготувати млинці?
Класно, мамо! Чекай, вже в маршрутці, скоро буду!
Матвій приїжджав кожні вихідні, аби відволікти батьків. Він відчував їх біль, адже і в його серці боліла думка про молодшого брата. Проте життя йшло далі, і вони мали пережити горе разом такою була їхня сімя.
Олена з важкістю піднялася і попрямувала на кухню. Відкривши холодильник, вона зрозуміла, що молока нема. Її чоловік Віталій сидів за столом, підключаючи мікросхему до ноутбука. Піднявши погляд, він запитав:
Ти щось потребуєш? Піти в магазин?
Матвій подзвонив. Він приїде, просить млинці, спокійно відповіла Олена, молока закінчилося. Але я краще сама схожу, розвіятись трохи.
Віталій з подивом підняв окуляри з переносиці. «Тихо оживає!» помислив він.
Олена неспішно одяглася і вийшла з дому. Легкий весняний вітер приємно дукав у обличчя. Птахи співали, гілки дерев набували салатових відтінків, готуючись скоро вкритись молодою, соковитою листям. Природа прокидалась після зимової сплячки. Олена зітнула: «Ох, не побачила я Ванечка в пятій весні!»
Відштовхнувши мрачні думки, вона рушила до магазину.
***
Взяла з полиці молоко, улюблені цукерки Матвія, хліб і курку, і підбігла до каси. Раптом з іншого ряду, за стелажами, почав звучати знайомий сміх. У грудях Олени стиснулося від туги: так сміявся її Ванечко. Вона кинулася туди, звідки чула сміх, і побачила лише сховану за стелажами дитячу фігурку. Олена, знаючи, що це неможливо, все ж слідувала за фігуркою, збиваючи з дороги рекламний плакат.
Нахилившись підняти плакат, вона обліхнула: на білому фоні червоними літерами висвітлювався той самий адрес з її сну.
Ванечко, що ти мені хочеш сказати? прошепотіла вона.
Додому Олена повернулася, роздумуючи, що все це не випадок. Ванечко щось хоче донести, але що? Треба перевірити адрес в інтернеті Але не сьогодні. Сьогодні приїде її єдиний тепер син, треба зустріти його гідно і тримати себе в руках.
***
Вечір пройшов незвично тепло. Олена навіть знайшла в собі сили посміхнутись, слухаючи студентські історії сина. Матвій апетитно поглинає домашню кухню, а Олена і Віталій з усмішкою спостерігають за ним: він їхній «перевен» тепер єдиний дитина. Нарешті всі розійшлися по кімнатам, ніч повністю взяла владу.
Виснажена насиченим днем, Олена швидко заснула. Прокинулась посеред ночі, чуючи, як з ванної долинає приглушене співання. Серце забрило, дихання прискорилось: вона ніколи не сплутала голос Ванечка. Він нам пів свою улюблену пісеньку з мультфільму про синій трактор
Олена судомо підняла слюну, схопилася з ліжка і спішила до ванної, намагаючись йти тихо, щоб не спантеличити «Ванечка». Відкрила двері, проте в ванній нікого не було. Сльози котилися по її щоках.
Чого я чекала? Що Ванечко зявиться у ванній? Його вже немає! Це лише моє хворе уявлення! розсердилася Олена на себе.
Вона підходила до раковини, включила воду, намагаючись освіжитися і зібратись. Потрібно було припинити самозапалення! Заради Віталія, заради Матвія!
Олена вмитась і піднялася перед дзеркалом: в її погляді вянуще, бліде обличчя з синяками під очима.
З гніву вона намилала руку і розмазала піну по склі, не розуміючи, навіщо. Піна стікала, випадково формуючи літери адреси За спиною понісся холодок, і вона чітко почула тихий дитячий голосок:
Я чекаю, мамо
***
Чому не спиш? вигукнув Віталій, піднявшись у ліжку, освітлений світлом ноутбука.
Олена сиділа в кріслі, тримаючи ноутбук на колінах, глибоко вглядаючись у екран.
Віталіку, підойди Якщо ти відчуєш те ж саме, що і я, то все, що відбувається, не вигадка
Віталій, схлипуючись, піднявся і підкрався до дружини. Його серце гучно забилося, коли погляд упав на фотографію маленького хлопчика, приблизно чотирьох років.
Зиновій Єгор, 4 роки було написано під фото. Батьки Єгора загинули в автокатастрофі три роки тому, виховував його бабуся. Півроку він жив у дитячому будинку після смерті бабусі.
Цей адрес мене переслідує останні дні, пояснила Олена, його передає наш Ванечко
Олена розповіла чоловікові про сон, про випадок у крамниці і про ванну. Віталій після короткої розміркови сказав твердо:
Олено, ми йдемо
***
Катерина Олексіївна, директор будинку відпочинку, вела Олену і Віталія довгим, світлим коридором будинку, безупинно обертаючись і намагаючись пояснити ситуацію.
Коли Єгорка потрапив до нас, ми думали, що це тимчасово. Він соціалізований, розумний, виходив у добрих родинах, хоча й жив з бабусею. Тричі намагалися його усиновити, та при зустрічі з потенційними батьками він замкнувся і не йде на контакт. Я не знаю, як у інших будинках, та совість не дозволяє віддавати дитину кудись, куди вона не хоче. Він каже, що його знайдуть мама і тато, і він їх впізнає. Останні три місяці у нього зявився уявний друг, який називає себе Ванечко. І Ванечко, ніби, сказав йому, що мама і тато скоро прийдуть.
Олена і Віталій подивились один на одного. Чи справді їхній померлий син захотів допомогти бездомному сироті?
Дивіться, знайомтеся. Можливо, ви розтопите його серце, підсумувала Катерина, розкривши двері ігрової кімнати.
Олена миттєво впізнала його. Маленький, худенький, він сидів серед інших дітей, збираючи вежу з кубиків і напіваючи улюблену пісню Ванечка Єгорка обернувся, кинув кубики, підстрибнув на ноги і вигукнув:
Мамо, тато!!! Я знав, що ви прийдете!!!
***
Прискорення процесу усиновлення підштовхнула сама Катерина. Вона щиро раділа, що Єгорка нарешті відкрився до родини Олени і Віталія. Коли дізналася про смерть їхнього сина, її серце ще сильніше розтрепетало. Через місяць Олена, Віталій і Матвій приїхали забрати Єгорка назавжди. Перш ніж вийти, Єгорка раптово вирвав свою ладонь з рук Олени і крикнув:
Мамо, зачекай! хлопчина озирнувся у кінець коридору, Там Ванечко, він хоче попрощатися!
Серце Олени знову зжало від суму, та тепер це була світла туга, розуміння, що нічого не змінити, а треба жити далі. Тепер від неї залежала доля маленького Єгорка, який пустив їх у своє крихке, раниме серце. Вона ніколи не забуде Ванечка, завжди його любитиме але зараз у неї зявився ще один маленький, заради якого вона повинна бути сильною.
Єгорка побіг до кінця коридору, зупинився біля вікна, подивився навкруги і повернувся до мамі, тата і старшого брата. За тим вікном, з широкого залізного відливу, піднявся білий голуб. Він облетів будинок, закружився над головами Єгорка, Олени, Віталія і Матвія і злітав у небо, розчиняючись у хмарах.
