Не знаю, що робити. Мій син завжди на боці дружини навіть коли вона явно не права, зі сльозами в голосі розповідає шестидесятирічна Людмила Олексіївна Ковальчук. Мій син, Міша, завжди, абсолютно завжди захищає свою дружину. Що б не трапилося, що б я не сказала, він лише махає рукою і каже: «Мамо, не хвилюйся, Любомира сама розбереться. Вона не дурна». На її користь завжди знаходиться виправдання, навіть коли вона очевидно помиляється!
Невістка Людмили, Любомира, має лише 28 літ. Вона і Міша виховують півторарічного сина, живуть окремо купили квартиру в Іпотеці. Любомира в декреті, працює лише Міша. Живуть, як кажуть, по засобах, акуратно, без зайвого, але й без нестачі.
А ось свекруха відверто Любомиру не переносить.
Коли Міша вперше привів її додому, я була в шоці, згадує Людмила Олексіївна. Довгі нарощені нігті, тату на шиї, коротка спідниця, підбори, наче на подіумі. І губи явно фарбовані. Я навіть подумала, що він жартує. Хіба мій син може серйозно зустрічатися з такою легковажномякою особою?
Через місяць вони уклали шлюб. І, за словами свекрухи, навіть тоді Любомира виглядала провокаційно шкіряна спідниця, блискуча кофточка, макіяж, як у співачки. Але Міша був щасливий, і Людмила Олексіївна вирішила мовчки спостерігати «не втручатися».
Спершу вона майже не спілкувалася з невістою, ледьледь телефонує синові пару разів на місяць, питає, як справи. Але все змінилося півтора роки тому, коли у Любомири і Міши народився син онук Павлушко.
Я прийшла на другий день після виписки, і що я бачу? розповідає вона. У Любомири свіжий манікюр. Я кажу: «Любомиро, ти з глузду зійшла? Це небезпечно для малюка!» А вона: «Все під контролем, я справлюся». Піду до сина той каже: «Мамо, не лізь. Це не твоє діло». І так завжди. Що б я не сказала, чую у відповідь: «Не втручайся».
Людмила Олексіївна згадує, як намагалася «виховувати» невісту порадою, зауваженням, наріканням. У відповідь байдужість. Любомира не з тих, хто буде виправдовуватися.
Ходжу до них будинок у безладі. Кажу: «Любочко, приготуй сину суп. Він же працює». А вона: «А Міша не їсть суп». Як це не їсть? Він ж їв! Просто їй лінь! Якби нормально готувала їв би і суп, і борщ.
Свекруха намагалася поговорити з сином. Але Міша, як завжди, став на захист дружини.
Мамо, досить придиратись. У нас все в порядку. Любомира добра мати.
Добра? воскликнула Людмила Олексіївна. Вона не відривається від телефону! Я вже давно не бачила її без гаджета! Весь час листає соцмережі, навіть коли дитина поруч.
Остання крапля конфлікт на дитячому майданчику.
Ходжу до них, стукаю тиша. Думала, можливо, гуляють. Виходжу на майданчик біля будинку і точно. Павлушко копається в піску, а Любомира на лавачці, очі в телефон. Підійшов ближче, бачу: син стоїть біля огорожі. Раптом бігає до мене, посміхається, кличе бабусю. А Любомира хоча б повернеться. Він викинувся на проїжджаю частину! Там, звичайно, рідко машини, але щонебудь може трапитися!
Слава Богу, каже вона тремтячим голосом, що в той момент автомобілів не було. Я схопила дитину, бігла до неї, а вона сидить, наче в трансі. Підійшла і сказала: «Якщо ти зараз не вимкнеш цей телефон я його розібю об асфальт! Ти мати чи хто?!»
Любомира підскочила, схопила Павла, втікає. Хлопчик плаче, тягнеться до мене, а вона зашила двері перед моїм носом і більше не відкрила.
Я дзвонила Міші, продовжує Людмила Олексіївна, розповіла все, як є. А він: «Мамо, ти, певно, перебільшуєш. Спокій. Любомира впорається». Як так? Я ж власними очима бачила! Він не вірить! А тепер вони обидва не говорять зі мною. Не відповідають на дзвінки, не відкривають двері. Минув місяць! Я не знаю, що вона йому наговорила. Але я я просто хочу, щоб мій внук був у безпеці.
Свекруха задається питанням:
Може, він і правий? Може, треба було мовчати? Але я не можу мовчати, коли мова про дитину! Я ж мати. І бабуся.
Тепер я одна жінка з вимкненим телефоном. А син, якого я виховала, більше не зі мною. Він на боці дружини. Завжди.
