Здорóвенько, друже, слухай, я хочу поділитися з тобою історією, що мене сильно вразила.
Мені було лише шістнадцять, коли я, Зоряна Ковальчук, зачала від свого хлопця, Романа Шевченка. Ми з Романом зналися з шкільного класу, дружили вже рік, і раптом дізналися про вагітність. Обоє були в шоку, тому нікому не сказали ні батькам, ні друзям. Коли ж наші батьки дізналися, то вибухнули від гніву. У нашій сімї завжди казали, що ми зразкові діти: я буладина, а Роман найкращий учень, і обоє мріяли потрапити до кращих університетів, щоб далі будувати карєру. Дитина, здавалось, розкришила б усі наші плани.
Тому моя мама, Ганна, змусила мене пройти аборт. На той час ще вважали це можливим, і все пройшло без ускладнень. Після цього ми повернулися до звичайного життя: продовжували навчатися, після випуску вступили до університету, а через рік одружилися. Батьки не ставили нам претупок. І вже тоді я знову дізналася, що знову вагітна, і ми з Романом були в сьомому щасті.
Але в шостому місяці почалося кровотеча. Хлопчик прийшов у світ зовсім крихким важив лише півтора кілограма, і через три години після народження помер. Лікарі не змогли зупинити кровотечу, і довелося вилучити мені матку. Тепер я ніколи не зможу мати дітей. Моя мама, Ганна, прийшла до мене в лікарню, розпачливо вибачилась, що колись змусила мене абортом, проте її слова нічого не змінили.
Минуле не повернути, помилки не виправити. Я вже ніколи не стану мамою, і не матиму дітей. Не знаю, чи зможе наш шлюб з Романом витримати це випробування, адже діти це так важливо для справжньої родини. Сподіваюсь, ми зможемо знайти спільну дорогу, навіть без малюків.
