Племінниця Зоряна приїхала до мене в гості, а ображається, що я її не году. Я живу в Києві, а моя старша сестра Олена у Львові. Її донечка, Меланія, мріє вступити до Національного університету «КиєвоМогилянська» і, коли отримає посвідчення, переїде в гуртожиток. Тепер вона завітала на два тижні чи то з іспитів, чи то лише, щоби особисто оформити документи. Я не вникала в бюрократію, знаю лише, що перед вступом таке «завітати до рідних» звичайна справа. Олена домовилася, що Меланія поживе у мене на час свого перебування.
Коли ж мова зайшла про те, хто накриє на стіл, питання про їжу ми ні про що не домовлялися. Якщо її мати мовчить, то вони самі вирішують, хто буде годувати. Я зайшла в вітальню й побачила, як вона «дує» у кутку, скривши брови. Спитала, у чому справа. Відповіла, що очікувала, що я її зігріваю теплим обідом. Я миттєво відповіла: «Не тільки їжу я тобі не підкину, а й графік мій тепер жорсткий. Час у мене на підйом треба терміново йти! Подзвони мамі, і вона перекаже тобі грошей на карту купи собі сирки, булочки і запій чайком. Чай теж купи, у мене його скінчився! Ти ж вже майже доросла вже вісімнадцять!»
Мама Олени давно не обмінювалася зі мною новинами, бо після того, як діти вилетіли з гнізда, мій чоловік зник у невідомому напрямку, а я занурилася в роботу. Мій графік це справжня «гонка на скрізь», і вдома я буваю лише рідко; сили навіть на домашні справи мене залишають. Хоча б поспати хоч і в декілька хвилин, а то й не вдається.
Нічого не планую жертвувати заради гостьової. Приємно, звісно, бачити Зоряну вона виросла, стала жіночною, та! Я вже не та вільна, швидка тітка Люда, що колись могла приготувати навіть слона, не думаючи про час і зусилля. Хай сама закупляє продукти, різати, варити, смажити, парити. А ще краще нехай купує щось готове, аби не зруйнувати плиту чи квартиру.
Так вона розсердилася, потиху зліталася і щодня мовчки бурчала. Схоже, розраховувала на повний пансион з мамою. Можливо, все вдасться врівноважити. Важко різко перестати бути доброю та зручною, бо стільки років я підтримувала мирні стосунки у родинному колі. І досі я залишаюсь мирною: надала безкоштовне ліжко, хоч без «пекельного» елементу. Пішла до психолога, щоб дізнатися, як ніжно пояснити, що я вже не така функціональна, як раніше. Тепер розраховувати на мене треба менше!
