Дай, підкинь 50гривневим? Готівки нема, а бензин на нулі, голосове повідомлення друга завершилося.
Ганна без зайвих слів відкрила банківський додаток, натиснула кнопку переказу. Пятсот гривень миттєво полетіли Олександру. Швидше, ніж встигла вона завершити гнівну думку.
Дякую, сонце, ти найкраща! повідомлення надійшло через хвилину.
Вона відклала телефон і пристала вгору, у стелю власної кімнати. Найкраща. Звичайно. Хто ще переказав би гроші о півночі без питань? Хто не нагадав би про ті три тисячі, запозичені два тижні тому?
Півроку тому все було інакше. Вони з Олександром, Марічкою та Костянтином заробляли приблизно однакову суму плюсмінус пять тисяч, пустощі. Скидалися на піцу порівну, ділили чек у кафе на чотирьох, ніхто не рахував чужі гроші. А потім Ганна захистила диплом, отримала підвищення, перейшла в інший підрозділ.
Зарплата виросла вчетверо. Не в полтора, не вдвічі, а вчетверо.
Вона спочатку не зрозуміла, що змінилося. Перші кілька місяців жила, як раніше. Відкладала на чорний день, купувала продукти по акціях, рахувала кожну покупку понад тисячу. Привичка. А друзі одразу помітили. На її лобі, немов неоновий вивісок, спалахнула надпис: «Тепер я мільйонерка, кращий».
Ганна сіла на ліжко, притиснула коліна до грудей. Згадала той вечір перші посиденьки після підвищення. Марічка принесла пляшку дешевого напою, Костянтин пакет чипсів. Олександр прийшов із порожніми руками і широкою усмішкою.
Тоді Ганна замовила роли, купила справжні напої, сир, фрукти. За звичкою розділила суму між чотирма і надіслала в загальний чат. Ніхто не переказав гроші. Вона чекала день, два, тиждень. Потім написала ввічливе нагадування з усміхненим смайликом.
Дашо, ну ти що? Тепер у тебе гроші, курки не клюють, відповіла Марічка.
Не партеся, наступного разу підкинемо, додав Костянтин.
Наступного разу не було. Точніше, воно було, але все повторилося. Ганна накрила стіл, друзі прийшли, поїли, пішли. І знову платила лише вона.
Тоді вона запитала прямо. Сиділи на її кухні, докушували пасту, яку готувала два години.
Хлопці, почала вона, а ми якось будемо ділити витрати? Я витратила на все приблизно пять тисяч.
Олександр подав крихку краплю вина. Марічка розширила очі. Костянтин вдавав, ніби вивчає візерунок на скатертині.
Дашуля, промовила Марічка тональним голосом, яким розмовляють з капризними дітьми, ти ж тепер багатша. Для тебе пять тисяч це як для нас пять сотень гривень.
Точно, підхопив Олександр. Ти не обідешся. А нам і так важко.
Дашко, не жадібна, похлопав її по плечу Костянтин. Ми ж друзі.
Друзі. Ганна кивнула, усміхнулася, закрила неприємну тему, бо не хотіла сварки і не хотіла виглядати жадібною, що рахує копійки при шестизначній зарплаті. Після того вечора вона рідше запрошувала їх до себе, посилаючись на роботу, втому, плани. Іноді брехала, аби не відчувати себе використаною.
Похід у супермаркет з друзями перетворився на окремий вид катування. Кожного разу хтось «забув гаманець», «не встиг зняти кеш», «залишив картку дома». Дві тисячі туди, три тисячі сюди. Ганна підкидає, бо відмовити незручно, коли черга за спиною.
Але гроші ніколи не повертали. Ніколи.
Наступив Новий рік. Тридцять перше грудня. Ганна стояла посеред вітальні, оглядаючи накритий стіл. Олівє, оселедець під шубою, запечена курка, різні закуски, мандарини у кришталевій вазі. Все красиве, святкове. Все на її рахунок.
Вона не планувала святкувати з ними, хотіла бути одна, подивитися якийсь дурний новорічний фільм, лягти спати о другій ночі. Але друзі настоювали.
Дашко, як ти будеш сама в Новий рік? Ми прийдемо, буде весело!
У тебе квартира велика, всім місце вистачить!
Ти ж не залишиш нас?
Вона погодилася, бо ще сподівалася. Що вони зміняться, що принесуть щось, підкинуть, хоча б скажуть дякую.
Телевізор бубонів на фоні. Ганна виправила блискучий шарик на штучній ялинці в кутку й подивилася на годинник. Одинадцять. Скоро прийдуть.
Дзвінок у домофон прозвучав у чверть дванадцятої. Марічка влетіла першою, у хмарі надмірного парфуму і блискіток.
Дашко! З новим! Принесла тобі подаруночок!
За нею влізли Олександр і Костянтин.
О, стіл класний! Костянтин плюхнувся на диван і одразу схопив олівє. Дашко, ти молодець. Я зранку не їв.
Ганна принесла бокали, розлила напої. Вони випили за минулий рік, за новий, за дружбу. Вона усміхалася, говорила правильні слова. Усередині щось тягло і скребло, та Ганна не давала цьому вирватися. Не зараз. Не за десять хвилин до півночі.
Під бій курантів Ганна замріяла бажання: щоб наступний рік був чесніший за цей.
Подарунки! закричала Марічка. Давай відкривати!
Ганна передала пакунки друзям.
Тримай, Дашулю! Марічка вклала їй пакет.
Внутрішнє гель для душу зі смаком кавуна.
О, дякую, Ганна розгорнула гель, оглянула. Кавун. Приємно.
Від мене! Костянтин простягнув свій пакет.
Червоні шкарпетки з оленьками. Цінник не відрізали сто двадцять гривень.
Клас, вона відклала шкарпетки.
І від мене! Олександр урочисто передав маленьку коробку.
Ялинкові кулі. Три штуки, пластикові, з лущеною фарбою.
Ганна розгледіла свої подарунки: гель, шкарпетки, кулі. Загальна вартість триста гривень, не більше. Вона кивнула собі. Правильно. Все правильно.
А тепер відкривайте мої, сказала вона.
Марічка першою розірвала обгортку. Усередині щоденник, цукерки і шкарпеткиоленьки, тільки симпатичніші.
Костянтин отримав набор для гоління і цукерки. Олександр термокружку і шарф.
Обличчя трьох синхронно розтягнулося, ніби репетирували.
Е-е-е, промовила Марічка, розглядаючи щоденник. Дашулю, це все?
Що?
Ну, вона махнувала щоденником у повітрі, подарунок. Це весь подарунок?
Ганна відкинулась на спинку, схрестила ноги.
Так. Щось не так?
Даша, втрутився Олександр, ми думали, ти ну, роздрібнешся нормально. Ти ж можеш собі дозволити.
Я дарую вам те саме, що ви даруєте мені, відповіла вона спокійно. Приблизно в тій же ціновій категорії. Це чесно.
Нечесно! спалахнула Марічка. Ти заробляєш у сто раз більше нас!
У чотири рази. І це не означає, що я зобовязана витрачати на вас більше, ніж ви на мене.
Зобовязана! підскочила Марічка. Ми ж друзі! Друзі мають ділитися!
Ганна дивилася на неї згори вниз, на румяні щоки, на блискітки у волоссі, на тремтячі губи.
Ділитися? переспросила вона. Я півроку оплачую все. Кожна наша зустріч за мій рахунок. Борги ви не повертаєте. Приходите з порожніми руками і їсте мою їжу. І тепер кажете, що я повинна?
Ти жадібна, крикнув Костянтин. Просто жадібна. Грошей купа, а ти поводишся, ніби нищеня.
Я поводжуся, як людина, якій набридло, що її використовують, підвела Ганна. За цей рік ви винесли мені чимало боргів. Жодної копійки не повернули. Сьогоднішній стіл обійшовся мені в пятнадцять тисяч. Ви підкинули? Ні. Ви хоча б запропонували? Ні. Ви прийшли, сіли і їсте.
Тому що ти багата! закричала Марічка. Для тебе це копійки!
Не важливо, копійки чи мільйони. Важливо, що це мої гроші. Мої. Я їх заробила. І я не зобовязана тратити їх на людей, які вважають мене гаманцем з ніжками.
Тиша. Костянтин шумно видихнув. Олександр відвернувся до вікна. Марічка стояла з червоними плямами на скулах, щоденник все ще гойдалося в її руці.
Ти змінилася, сказала вона тихо. Раніше була нормальною.
Марічка кинула щоденник на диван.
Пойдемо, хлопці. Нічого тут не маємо робити.
Вони збиралися мовчки, одягали куртки, взували черевики, не дивлячись на неї. Олександр все ж обернувся у дверях.
Зря ти так, Дашо. Ми ж стільки років дружимо.
Дружимо, погодилась вона. А потім ви вирішили, що я повинна вас утримувати.
Двері захлопнулися. Кроки на сходах стихли. Ганна залишилась одна в квартирі, де пахло олівє і спаленими бенгальськими вогниками.
Вона повернулася до столу, наповнила склянку, з’їла ложку салату смакувало, з домашнім майонезом. Взяла мандарин, потім ще один. Телевізор показував «Іронію долі». Ганна посміхнулася і дістає телефон. Спочатку заблокувала Марічку, потім Олександра, потім Костянтина. Видалила їх з друзів у всіх соцмережах, очистила переписку.
Ця дружба не витримала випробування грошима. Вона вважала, що друзі залишаться друзями, незалежно від кількості нулів у її зарплаті. Але ні. Виявилося, гроші як лакмусовий папір: показують, хто поруч за тебе, а хто за твій гаманець.
Вона доїла олівє, завилась у плед, переключила канал. За вікном хтось запускали феєрверки. Барвисті спалахи розфарбовували небо над дахами. Вона глянула на них і посміхнулася. Не сумно, а справжньо.
Це не кінець. Вона знайде інших людей. Тих, хто цінуватиме її саму з грошима чи без. Тих, хто не буде рахувати її зарплату і міряти, скільки можна з неї отримати.
Мандарини пахли святом і дитинством. Ганна очистила ще один, розділила на дольки, поклала в рот. Солодкий. Соковитий. Ідеальний.
З Новим роком, Даша. З новим життям, прошепотіла вона.
