Моя мати, Олена, завжди стояла на боці мого вітчимa Андрія. Одного дня я вже не витримав і вирішив: «Досить, пора цьому кінцю дати».
Довгі роки я жив у Києві разом з мамою і молодшою сестричкою Овією. Поблизу у нашому дворовому садочку часто навідувалася бабуся Марфа, яка живе в сусідньому будинку. Про свого біологічного батька я вже й не памятаю, а от про батька Овії точно знаю.
Спочатку Андрій був любязний, проте коли я вже був у сімї, його увага та увага мами «завмерли» і я став ніби ніхто. Часто він підкидав руку, наче хотів «підфарбувати» мене подомашньому. Я плакав, та не хотів розповідати мамі, бо боявся її розчарувати. Поки одного дня вона не побачила власними очима, як він мене втискає.
Між мамою та тим чоловіком настав справжній «шабаш», і Андрій назавжди зник з нашого життя, наче піднявся в небеса під звуки «Ой, у лузі червона калина». З того моменту ми залишились удвох з мамою і Овією, і щастя стало нашою щоденною порцією, як борщ у неділю. Бабуся Марфа часто доглядала Овію, коли ми були зайняті підготовкою до ЗНО.
Після закінчення школи я вирішив навчатися в Києві, хоча мріялась і про навчання за кордоном. Та сімя це, як козацька коза, тримати треба всіх разом.
Одного вечора мама запропонувала продати наші дві квартири нашу і бабусину і купити простору трьокімнатну квартиру в новобудові на Подолі. Так ми змогли б жити під одним дахом, і в кожного було б своє місце. Погодилися всі, і вже через місяць переїхали. Я отримав власну кімнату, Овія переїхала жити з бабусею Марфою, а мама зайняла третю. На нашій новій балконі росла калина, і всі були задоволені, наче після хорошого жарту.
Там же мама познайомилася з нашим сусідом, паном Пантелеймоном, який, як і вона, був у зрілому віці та вже розлучений. Він почав приділяти Олені увагу, і вона розквітла, мов весняна підвічка.
Пізніше мама запросила до дому мого дядька Олега. Він вирішив зняти свою стару квартиру і переїхати до нас. Спочатку все здавалося чудовим, наче нова серія улюбленого серіалу. Проте дядько Олег почав нас ображати, особливо мене, часто висловлюючи свою нелюбов. Ми часто сперечалися, а мама завжди стояла на його боці.
Я відчував себе, ніби на ділянці під козака, і вирішив переїхати до Львова, щоб навчатися в університеті. Мама не заперечувала, а навпаки, виглядала, наче полегшилась, бо тепер не треба було вибирати між мною і дядьком Олегом. Проте я не став щасливішим. Як можна обміняти власну дитину на іншу людину?
Та й життя, як і наші українські пісні, продовжується з нотками іронії, але з добрим серцем.
