Я сина тобі народила, але нам від тебе нічого не треба, пролунав телефонний дзвінок коханки.
Чоловік подивився на Лесю поглядом змученої тварини.
Так, ти все правильно почула. Лесю, в мене пів року тому була інша.
Було кілька зустрічей, просто розвага.
І ось вона мені сина народила. Нещодавно
У Лесі закрутилася голова. Оце новина!
Її начебто вірний і люблячий чоловік має дитину на стороні!
Лесі було важко усвідомити суть сказаного.
Кілька хвилин вона намагалася зрозуміти, про що говорить чоловік.
Чоловік сидів навпроти з похиленими плечима, руками, затиснутими між колінами.
Він здався меншим, ніж завжди наче із нього витекло все життя.
Сина, значить? повторила Леся. У тебе, у одруженої людини, народився син.
І народила його не дружина Тобто, не я
Лесю, я й сам не знав, клянуся тобі.
Не знав, як діти зявляються? Тобі сорок років, Колю!
Не знав, що вона що вона вирішить народжувати.
Ми давно розійшлися, вона повернулася до чоловіка.
Я думав, там усе добре.
А вчора дзвінок. «У тебе син народився. Три двісті. Здоровий».
І кинула слухавку.
Леся підвелася. Ноги ледве тримали, коліна підкошувалися, ніби вона щойно пробігла марафон.
За вікном бушувала осінь.
Леся мимоволі милувалася краєвидом красиво
Що тепер? спитала Леся, не обертаючись.
Не знаю.
Чудова відповідь справжнього чоловіка. Глави родини. Не знаю.
Вона швидко обернулася.
Ти поїдеш туди? Подивитися?
Переляканий Коля винувато підняв погляд.
Лесю, вона написала адрес пологового, сказала, що виписка післязавтра.
Сказала прямо:
«Хочеш приїжджай, не хочеш ні. Мені від тебе нічого не треба».
Горда
Нічого не треба їй
Нічого не треба, відлунням повторила Леся. Свята простота.
У коридорі грюкнули двері повернулись старші діти.
Леся миттю натягнула посмішку.
Це їй завжди вдавалося роки в бізнесі навчили тримати марку, навіть коли все летить шкереберть.
У кухню зазирнув старший високий, плечистий хлопець двадцяти років.
О, батьки, привіт. Чого ви такі кислі?
Мамо, є щось поїсти? Ми з тренування, голодні як вовки.
У холодильнику вареники, розігрійте, кинула Леся.
Тату, ти ж обіцяв глянути, що там у мене з «Жигулями», другий, молодший, плеснув батька по плечу.
Леся дивилась на цю сцену, і серце стискалося так, що аж дихати боляче.
Вони кличуть його татом. Їхній справжній батько розчинився десь багато років тому, лишаючи аліменти й листівки на свята.
Коля їх виховав. Вчив водити, лікував збиті коліна, ходив на батьківські збори, вирішував проблеми у школі.
Він був їм справжнім батьком.
Коля натягнув посмішку:
Гляну, Сань. Пізніше. Дайте з мамою поговорити.
Хлопці пішли, гуркочучи тарілками.
Вони тебе люблять, тихо сказала Леся. А ти
Лесю, не треба. Я їх теж люблю. Вони мої хлопці. Я нікуди не піду.
Я ж тобі одразу сказав: це була помилка, помутніння.
З нею нічого серйозного.
Просто захоплення!
Просто захоплення, через яке тепер підгузки доведеться міняти
У кімнату вбігла шестирічна Марічка. Тут Лесина броня дала тріщину. Донька з розбігу вскочила татові на коліна.
Таточку! Чому ти сумний? Мама сварила?
Коля сильно притис її до себе, уткнувся носом у золотаву маківку.
Він жив лише заради неї.
Леся знала: за Марічку він порве будь-кого. Це була шальна, абсолютна батьківська любов.
Ні, принцесо. Ми просто дорослі справи обговорюємо. Іди мультики вімкни, я зараз прийду.
Коли Марічка вибігла, в кухні знов запала тиша.
Ти розумієш, що все змінилось? спитала Леся.
Сіла назад за стіл.
Я не піду, Лесю. Я люблю тебе, дітей Без вас не зможу
Це слова, Коль. А факти такі: у тебе там є син. Йому потрібен батько.
Та жінка зараз каже: «нічого не треба».
То чи гормони, чи ейфорія, чи план хитрий.
Минуть місяці дитина захворіє, підросте, треба гроші.
Вона подзвонить: «Колю, у нас немає зимового комбінезона».
Або «Колю, потрібно до лікаря».
І ти поїдеш. Бо ти добрий та совісний.
Коля мовчав.
А гроші, Коль? понизила Леся голос. Де візьмеш?
Він здригнувся, мов від ляпаса Леся влучила в болюче.
Його бізнес розвалився два роки тому, борги віддавали Лесиними грошима.
Зараз він працює, мудрує, як заробити, але це дрібниці, якщо порівнювати з тим, що приносить Леся.
Дім, машини, відпустки, освіта дітей все на ній.
У нього навіть банківської картки нормально немає все заблоковано приставачами, живе або готівкою, або користується карткою Лесі.
Знайду, пробурмотів.
Де? Ніччю таксуватимеш? Чи з моєї шкатулки братимеш, щоб іншій сімї допомогти?
Уявляєш цей абсурд? Я утримую сімю, а ти з моїх грошей підтримуєш коханку з чужим дитям?
Вона не коханка! обурився Коля. Все закінчилось вже пів року тому!
Дитина завжди міцніше тримає, ніж штамп у паспорті.
Ти поїдеш на виписку?
Питання зависло в повітрі. Коля потер обличчя руками.
Не знаю, Лесю. По-людськи мав би. Дитина ж ні в чому не винна.
По-людськи А щодо мене? Щодо Марічки? Хлопців?
Ти зараз поїдеш, побачиш те дитя. Візьмеш на руки. І все.
Ти мякий. Я тебе знаю ти запливеш.
Почнеш їздити. Спершу раз на тиждень, потім двічі, а згодом щовихідних.
Брехатимеш, що на роботі завал. А ми чекатимемо.
Леся підійшла до крану. Відкрила воду, подивилась і перекрила.
Вона на вісім років молодша, Коля. Їй тридцять два. Вона тобі народила сина. Свою кров.
Мої сини не від тебе хоч ти їх виростив. А там твоя кров.
Думаєш, це нічого значити не буде?
Ганяєш дурниці. Хлопці мої, я їх виховав.
Не вигадуй. Чоловікам потрібен свій спадкоємець.
У нас є Марічка!
Марічка дівчинка
Коля зірвався.
Досить! Що ти мене гониш? Я казав залишаюся в сімї. Але й зовсім безсердечним бути не можу.
Там жива людина. Моя, так.
Я винен перед тобою, перед усіма.
Хочеш вижени мене. Заберу речі й піду.
До мами або в гуртожиток, куди заманеться. Але шантажувати мене не треба!
Леся заніміла, ста ло страшно.
Скаже «іди» і він піде.
Гордий. Дурень, але гордий. Піде ні з чим і таки прибється до тієї жінки.
Там його чекають, там він буде героєм і батьком хоч без грошей, та рідним. Так вона втратить його назавжди.
А вона не хотіла втрачати. Попри біль, попри образу вона його любила. І діти любили.
Руйнувати легко, вигнати за хвильку. А як потім жити в порожньому домі, де кожен кут про нього нагадує?
Сядь, лише вимовила тихо. Ніхто тебе не жене.
Коля постояв якусь мить, тяжко дихаючи, потім сів.
Лесю, пробач. Я дурень
Дурень, згодилась вона. Але наш дурень
Вечір минув у якомусь мареві.
Леся робила уроки з Марічкою, перевіряла звіти по роботі, проте думки літали далеко.
Вона уявляла ту жінку. Яка вона? Гарна? Молодша, певне.
Напевно, зараз дивиться на немовля і думає, що виграла.
«Нічого не треба!» Звичайно, це найдоречніше: мовчи, не вимагай і чоловіка цим зачепиш найбільше.
Бо від цього хочеться стати героєм.
Коля ворушився та зітхав, спав уривками, а Леся лежала з розплющеними очима.
Їй сорок п’ять, вона гарна, доглянута, успішна але ж старість не за горами.
А там молодість
*
Ранок став ще гірший Леся не могла взяти себе до рук.
Хлопці швидко поснідали і вибігли по своїх справах, а Марічка зненацька забагла:
Татку, заплети косичку! зажадала. Мама криво робить.
Коля узяв гребінець. Його великі, вправні руки дбайливо перебирали тоненьке волоссячко.
Плів старанно, зосереджено, з висунутим від напруги язиком.
Леся пила каву й спостерігала.
Ось її чоловік: рідний, теплий, родинний. А десь там інша дитина, яка теж має на нього право!
Як це так?
Коль, сказала вона, коли Марічка повернулась одягатися. Нам треба вирішити. Зараз.
Він відклав гребінець.
Я всю ніч думав.
І?
Я не поїду на виписку.
У Лесі щось обірвалось усередині, але не подала вигляду.
Чому?
Бо якщо поїду, дам надію і їй, і собі, і тій дитині.
Я не зможу бути батьком на два будинки. Я не хочу, Лесю! Не хочу брехати тобі, красти час у Марічки та хлопців.
Я вибрав ще одинадцять років тому. Ти моя дружина, тут моя сім’я.
А той хлопчик? Леся сама здивувалась своєму питанню.
Буду допомагати фінансово. Офіційно, через аліменти чи просто відкриємо рахунок.
Але їздити ні. Хай краще росте, не знаючи мене, ніж чекатиме «тата» на вихідних.
А тато буде дивитись на годинник і рватись додому, до іншої, справжньої сімї.
Так чесніше.
Леся мовчала, крутила обручку на пальці.
Ти впевнений? Потому не пошкодуєш?
Пошкодую, чесно сказав Коля. Буду думати, як там. Але якщо я почну туди їздити втрачу вас.
Я відчуваю. Ти сильна, Лесю, та не залізна.
Почнеш мене ненавидіти, а я не хочу, щоб ти мене ненавиділа.
Господи, косо пояснюю
Чоловік підійшов ззаду, поклав руки на плечі.
Лесю, я не хочу іншого життя. У мене є ти, є діти.
А те то розплата за мою дурість.
Готовий платити грошима тільки грошима.
Ні часом, ні турботою, ні увагою ділитись з цим малим не можу
Леся накрила його долоню своєю.
Грошима? криво всміхнулась.
Зароблю. Розібюсь, але зароблю. Більше ні копійки в тебе не візьму на ці справи.
Це моє питання, Лесю.
Лесю відпустило.
Так, він, можливо, чинить нечесно, але саме цих слів вона чекала.
Чоловіка ділити не збиралась, їй байдуже було до тієї іншої.
Народила від одруженого? Це її клопіт.
*
На виписку Микола не поїхав.
Коханка потім увесь телефон обривала кричала, лаялася, питала, чому не приїхав.
Коля чесно сказав: може розраховувати лише на фінансову допомогу, зустрічей не буде.
Жінка кинула слухавку й за пів року, що минув відтоді, більше не з’являлась. Телефон вимкнула. І Лесу це більш ніж влаштовує.
