Самій з донькою їхати моторошно, розумієш дві жінки, мови не знаємо, як щось трапиться… майбутня свекруха змахнула рукою. А з вами двома вже не так страшно, ти ж сама бачиш. І поряд будемо, якщо раптом щось трапиться.
О, Ярина ще й уявити не могла, наскільки “поряд” їм треба буде бути.
От халепа, Ярина лише важко зітхнула.
Планували з Максимом відпустку ще півроку тому вони, двоюрідний брат Остап із дружиною Оленою, всі однодумці, уявлення про ідеальні мандрівки збігалися. Улітку минулого року вже двічі відпочивали разом і жодного разу не пошкодували.
А тепер…
Звичайно, звинувачувати Олену у тому, що вона захворіла, Ярина й не думала б. Але ж засмутитися має право? Адже так прикро, коли всі розрахунки та очікування руйнуються через неждану обставину.
Що ж, доведеться вам удвох блукати серед древніх руїн, зітхнув Остап.
Остап теж розчарований, але дружину не міг залишити в лікарні й самому у вакації вирушати було б, щонайменше, не по-людськи.
А ще й путівки гроші заплачені у гривнях, а повну суму вже не повернеш. Шкода й витрачених мрій, і витрат.
Увечері додому завітала мати Максима й Остапа Ганна Михайлівна, така собі вічно активна й турботлива, доволі приязна в розмовах, але з тими дрібними закидонами, які притаманні ледь не всім українським свекрухам намагається навчити невістку порядку, часом навіть вдаючись до дрібничкових порад.
Втім, Ярина не вважала Ганну Михайлівну чимось страшним радше навпаки, її відвертість рятувала багато емоційних моментів. Навіть поради господарські траплялися корисні, тож до пропозиції провести разом відпустку Ярина поставилась приязно.
Ганна Михайлівна збиралась взяти молодшу дочку Соломію, викупити ті ж самі путівки, що і в Остапа, й гайнути з Максимом та Яриною в Туреччину, “на сонечку кісточки гріти та серце тішити невідомими враженнями”.
Самій з донькою їхати моторошно, ну ти розумієш… вкотре повторила Ганна Михайлівна. А з вами вже не страшно!
І ніби все гарно але якби Ярина знала, наскільки чужорідною себе відчує серед подібної “родинної” ідилії, може, й не згодилась би.
Хоча, з іншого боку, може й на краще, що розібралась у характерах майбутньої родини ще до весілля тоді можна було б уникнути довгих пояснень, переживань і тяганини з папірцями, якби колись виникла потреба перервати стосунки.
Друзі дивувалися: “З глузду зїхала? Яка жінка відпочиває разом із майбутньою свекрухою? Та вона ж душу навиворіт витягне змусить вас усіх навколо себе бігати!”
А Ярина відповідала: “Соломія вже доросла, їй дев’ятнадцять, і вона точно не з тих, кого треба анімувати. Вдома ми з нею майже не спілкуємось привіт, бувай, подай сіль чи цукор ось і все. Хіба що на відпочинку вона раптом пристане спілкуватись?”
Зрештою, що ті два тижні якось витримає. Та й негарно відмовлятися від чогось навіть не спробувавши. Подруги ж і самі не знають Ганну Михайлівну тільки своїм неприятствам скаржаться. От і здається, що Ярині пощастило з родиною майбутнього чоловіка.
Перший дивний дзвіночок пролунав у літаку. Соломія зайняла місце біля вікна ніхто не заперечував. Ярина, звикла до частих ділових поїздок, завжди брала місце в проході щоб легше було вислизнути у вузькому коридорі, не перестрибуючи через сонних сусідів.
Через ряд сиділа Ганна Михайлівна, трохи знервована, а коли літак потрапив у турбулентність, навіть заледве стримувала сльози.
І ось Ярина не змогла відмовити, коли та попросилася помінятись місцями й сісти поруч із Максимом їй так спокійніше.
Проте після “повітряних гірок” ніхто й не подумав повернути Ярині її місце. Навпаки, Ганна Михайлівна щось там дивилась у Максима на екрані, потім заснула й поклала синові голову на плече.
«Не нервуйся, заспокоювала себе Ярина, пережила страх, нерви здали, може, ти б теж не думала про “місця”. І справді, неввічливо будити людину, яка заснула».
Але внутрішній голос нашіптував: “Який збіг прокинулась вона саме, як розносили їжу”. Та й місцями могла б помінятись не Яриною, а із Соломією дівчина вже закрила шторку, фільм дивиться.
І вже своєю присутністю ця “ідеальна сім’я” страшенно дратувала Ярину. Особливо, коли після прильоту Максим і гадки не мав про Ярину кидався допомогти мамі із валізами, воду шукати Враження, що Ярина тут непомітний тінь-людина, зайва.
Кохана, ну чого ти так? Ти ж бачиш мама вперше в іншій країні, вона після літака ледь оговталась
Та Ярина проковтнула образу, внутрішньо бурчала: «А навіщо тоді твоїй мамі летіти?»
Тим часом внутрішній голос тої самої дівчинки, яку мама вчила “поступатись старшим, жаліти слабших, не думати тільки про себе”, казав, що навколо неї не треба весь час влаштовувати театр опіки. А ось майбутня свекруха справді мала стрес тут варто співчувати, як і зробив Максим. А що? Ярині нічого поганого не сталось від того, що обранець допомагав мамі нести валізи.
Ярина ще не знала, що це лише початок. Бо вже наступного вечора мама майбутнього чоловіка з переможною урочистістю та цілковитим спокоєм переселилась у їхній номер немов у калейдоскопічному сні, де всі місця переплутані, а ролі перемішані, як у незбагненній виставі під місяцем над причорноморськими пляжами.
