Йому вже 35 років, ані дружини, ані дітей у нього немає
Тиждень тому я був у гостях із сином у мами моєї дружини. У неї якраз була у гостях її давня подруга. Ця жінка цілий день проводила із моїм сином.
Шкода, що в мене немає онуків, сумно сказала вона.
Подруга тещі народила сина, коли їй уже було далеко за тридцять. Вона дуже любила ту довгоочікувану дитину й дозволяла йому практично все. Чоловік цієї жінки помер, коли хлопчик був ще зовсім малим, тож вона сама його виховувала, працюючи на двох роботах.
Коли її синові виповнилося 35, вона вирішила запитати, коли ж у неї буде можливість дочекатися онуків.
Він спокійно відповів: «Ніколи».
Син пояснив, що в усьому винне виховання матері, що вона, мовляв, виховала його так, що він залишився інфантильним.
Я звик до простого життя. Жодна жінка не захоче бути для мене другою мамою, сказав чоловік.
Він додав, що його все влаштовує і заради когось іншого він змінюватися не буде.
Окрім тебе, мені ніхто не потрібен, підсумував син.
Я так і не змогла навчити його найголовнішого: бути чоловіком, зізналась жінка.
Як вважаєте, хіба не надмірна материнська любов може не лише захистити, а й завадити дитині стати самостійною особистістю?
Чекаю ваших думок у коментарях.
