Мене виростила бабуся. Я, звісно, вдячний їй за все, але її любов мала свою ціну.
Мені було всього пять, коли мій улюблений тато вирішив, що сімя не його шлях, і пішов від нас до іншої жінки, яка була молодша за маму. Оскільки спершу ми мешкали у його квартирі, після розлучення він буквально вигнав нас із мамою на вулицю.
Довелося жити в бабусі Ганни, маминої мами. Мій батько виявився хорошим чоловіком: знайшов безліч лазівок, щоб не сплачувати аліменти. Словом, ми з мамою залишилися без копійки й переселилися до бабусі у стареньку хрущовку на Оболоні в Києві. Було дуже важко. У бабусі була мізерна пенсія, мама постійно працювала у наймах, а я після школи допомагав по дому: готував, прибирав, ще й робив покупки.
Ставши старшим, я іноді пропускав уроки й підробляв на будівництві, тому про нормальне навчання не йшлося. Мені було боляче дивитися, як мама й бабуся ледве зводять кінці з кінцями на ті кілька гривень. Тоді я вирішив: після девятого класу кину школу й піду працювати. Але тут у наше життя втрутилася бабусина сестра бабуся Марія. Вона запропонувала забрати мене до себе у Львів, допомогти з навчанням і дати притулок. У самої дітей не було, тому вона дуже прагнула мати когось поруч. Мама й бабуся погодилися.
Так я переїхав до бабусі Марії. Мама й бабуся час від часу приїжджали в гості. Жилося мені з нею набагато краще. Бабуся Марія мала пристойну пенсію, я спокійно вчився й не мусив працювати. Вона навчила мене готувати борщ, запікати вареники, навіть шити трохи навчили. Я закінчив школу з відзнакою та вступив на юридичний факультет Львівського університету.
Бабуся Марія завжди казала: щойно отримаю диплом обовязково оформлю квартиру на тебе, адже ти для мене рідний, як син. Але життя розпорядилось інакше. На третьому курсі я познайомився з Оленкою.
Боже, яка вона була гарна й розумна. Почуття виявилися взаємними, й я вирішив, що хочу з нею одружитись. Дізнавшись про це, бабуся Марія влаштувала справжній скандал. Казала, буцімто Оленці від мене лише квартира потрібна, а не кохання.
Мовляв, якщо я її не залишу вона перепише квартиру на благодійність. Про все я розказав Оленці. Кохана запропонувала мені самому визначитися, чи справді квартира для мене важливіша, й додала, що готова жити навіть у гуртожитку чи комуналці, аби тільки разом.
Я ризикнув, обрав любов. Бабуся Марія повністю припинила зі мною спілкування. Я залишився без житла у Львові, зате поруч була Оленка.
Тепер у нас із Оленкою десята річниця шлюбу. Маємо двох дітей, і наше кохання стало лише міцнішим. З кожним роком я все сильніше переконуюсь, що зробив той єдиний правильний вибір.
