Слухай, хочу тобі розповісти одну історію, яка трапилася із моєю знайомою, Ганною. Її історія дуже щемлива, і, чесно кажучи, я ще досі про неї думаю.
Ганна виросла у Львові. Батька у неї майже не було він пішов із сімї, коли Ганна була ще малою. Виховувала її мама і дідусь ну, дід фактично замінив їй тата, завжди був поруч, підтримував у всьому.
Коли Ганні виповнилось десять, мама занедужала на онкологію і відійшла. Дідусь залишився єдиною її родиною а бабуся померла ще раніше. Ганна подорослішала дуже рано, трохи потихеньку взяла на себе всі домашні справи, навіть коли вже почала працювати. Дід останнім часом хворів, переважно лежав, а вона його доглядала щоденно, як тільки могла.
Одного вечора дід підкликав її до себе:
Ганю, маю до тебе велике прохання
Що таке, діду?
Памятаєш, у твоєї бабусі була найліпша подруга? Вони ще працювали разом на заводі. Після смерті бабусі я допомагав Софії (так цю подругу звали), провідував її інколи. Але я вже старий, невідомо скільки мені залишилось Не лишай її одну, дитино. Обіцяй, що подбаєш про неї, коли мене не стане.
Обіцяю, діду.
Вже наступного дня дідуся не стало. Ганна залишилась зовсім одна. Вона почала ходити до дому Софії: приносила їжу, допомагала по господарству, прибирала. Що цікаво, у тієї старенької були рідні братова донька та племінник, але їм геть не було діла до Софії. Три роки Ганна навідувала її без жодних вимог чи розрахунку.
Коли Софія померла, її родичі зявилися лише на похороні. Того ж дня вони всі хутко шукали щось по квартирі, ясно було гроші чи якісь коштовності. Ганна ж узяла лише спільне фото з Софією й пішла.
Наступного дня до Ганни завітала сестра Софії.
Ганю, треба поговорити
Щось трапилось?
Софія лишила заповіт, і там усе тобі. Розумієш, ну ти ж для неї ніхто, а ми родичі. Я нічого не робила для неї, бо в мене і свої справи, турбот вистачає, але, думаю, буде по-справедливому, якщо ти віддаси нам усе. Ми якось віддячуємо
Добре, віддячуйте
Всі думали, що Ганна заради успадкування доглядала за Софією. Але знаєш, що вона зробила? Усе, що лишила Софія, вона не віддала родичам, а перевела на рахунок дитячого будинку у Львові. Ось така людина. Вчинила щиро, з повагою, не чекаючи нічого взамін.
Знаєш, в Україні таких людей ще вистачає. Душа тут широка, і тепло людське знаходить тих, хто справді цього потребує.
