Я зробив ДНК-тест і пожалкував
Я був змушений одружитися, коли дізнався, що моя дівчина вагітна. Після весілля я привів дружину до наших із батьками, бо на той час ми ще не могли жити окремо. Час спливав, і я став татом прекрасного хлопчика. Незабаром ми зважились взяти іпотеку, щоб почати своє самостійне життя.
Минуло кілька років, і дружина сказала, що знову чекає на дитину. Так у нас народилася наша принцеса Соломія. Діти росли, і з кожним роком я дедалі частіше помічав, що вони зовсім не схожі на мене. Навіть характер у нас зовсім інший. До речі, ні син, ні донька не були схожі й на мою дружину. Руді, з веснянками звідки це у нашій сімї?
Якось мені закралася думка зробити тест на батьківство. Так, можливо, це було не найрозумніше, але іншого шляху впевнитися я не мав. Я просто хотів бути впевненим, що виховую власних дітей.
Я зробив тест. Два тижні чекав на результати. Як тільки мені подзвонили, одразу помчав до лабораторії. На щастя, я був їхнім батьком. Повернувся додому і сховав документи так, щоб дружина їх не знайшла. Але чому ж не викинув? Незабаром довелося розплачуватися за цю дурість!
За кілька днів дружина кинула мені ті папери у обличчя. Влаштувала таку сварку, що стіни здригалися. Звичайно, я її розумію, але ж можна було вирішити все і спокійніше. Вона не змогла мені пробачити, і тепер я сам. Минуло вже пять років з того часу, а дружина навіть не дозволяє бачитися з дітьми.
Ось так звичайна цікавість забрала у мене найдорожче мою родину. Я щиро сподіваюсь, що колись вона зможе мені пробачитиТа попри біль і втрати, я зрозумів одну річ: довіра крихкий кришталь, який легко розбити навіть із найкращих намірів. Тепер, дивлячись на старі фотографії, я не картаю долю, а навпаки дякую їй за той урок, що зробив мене справжнім чоловіком. Я навчився цінувати щасливі миті й не шукати істини там, де потрібні були просто любов і щирість.
Можливо, колись мої діти захочуть мене побачити. І я знову зустріну їх, але вже готовий не тільки бути батьком, а й другом, який знає, чому іноді варто просто довіряти серцю.
