Ми переїжджаємо у вашу квартиру
У Євгенії чудова квартира у центрі. Ремонт ще новий, живи собі й радій!
Квартира дійсно гарна для самотньої дівчини, Ростислав поблажливо усміхнувся Ірині, неначе дитині. Але ми плануємо мати двох, а краще трьох дітей. Одного за одним, одразу.
У центрі гамірно, повітря майже немає чим дихати, місця для автівки нема. І головне там лише дві кімнати. А у вас тут три. До того ж район тихий, садочок у дворі.
Район і справді хороший, підтвердив Сергій, досі не розуміючи, куди хилить майбутній зять. Саме тому ми й залишилися тут.
Он бачиш! клацнув пальцями Ростислав, Я й кажу Євгенії: чого нам тіснитися, якщо вже є готове рішення?
Вам з донькою ця площа завелика. Куди вам стільки? По суті, однією кімнатою ви взагалі не користуєтесь там склад для всякого. А нам якраз!
Ірина намагалася впхнути мийний пилосос у вузьку шафу біля входу.
Пилосос чіплявся шлангом за вішалки й ніяк не хотів зайняти своє місце.
Сергію, допоможи будь ласка! гукнула вона з передпокою. Тут або шафа зменшилась, або я вже не вмію речі складати.
Сергій виглянув із ванної щойно закінчив із краном.
Спокійний, навіть повільний, він був повна протилежність Ірині.
Зараз усе зробимо, Іринко. Давай-но сюди.
Одним рухом він вправно поклав важкий пилосос у куток шафи.
Ірина віддихалась і сперлась плечем об одвірок.
Скажи мені, чому нам завжди не вистачає місця? Квартира велика, три кімнати, а як до прибирання, то наче на подвір’я треба все виносити.
Бо ти все складаєш, ніби музейна працівниця, усміхнувся Сергій. Для чого нам три сервізи? Їмо з них пару разів на рік.
Хай стоять, це ж память. Все-таки бабусина квартира.
Після весілля Сергієві батьки чесно поділили спадок: йому дісталась простора «сталінка» в тихому районі, а сестрі Євгенії двокімнатна квартира у самому центрі, в «золотому пятачку».
За грошима все було приблизно однаково. Пять років усі жили душа в душу, ніхто нікому не заздрив.
Ірина вірила, що так буде завжди, але
***
Прибирання закінчили, бардак розібрали, трохи відпочили. Щойно увімкнули телевізор, лунає дзвінок у двері.
Сергій пішов відчиняти.
Сестра з нареченим, сказав до дружини, заглянувши у вічко.
Першою у квартиру залетіла Євгенія. За нею, важко ступаючи, увійшов Ростислав.
Ірина бачила його кілька разів: Євгенію він підчепив минулої осені у спортзалі.
Ростислав їй одразу не сподобався зверхній, самовпевнений. Дивився і на неї, і на Сергія згори вниз.
Привіт! Євгенія обняла брата й чмокнула Ірину у щоку. Ми тут проїздом, але маємо новину!
Заходьте, якщо проїздом. Новини завжди цікаво, Сергій запросив їх на кухню. Чаю?
Ліпше води, Ростислав пройшов за господарем. У нас серйозна розмова, Сергію.
Насправді зовсім не «проїздом». Діло до тебе є. Не поспішай, чаю не треба. Сідай.
Ірині стало тривожно тон Ростислава одразу їй не сподобався. Що він задумав?
Говори, знизав плечима Сергій.
Євгенія зробила вигляд, що її немає щось розглядала у телефоні, надавши право голосу нареченому.
Ростислав прокашлявся.
Значить так. Ми з Євгенією подали заяву. Весілля через три місяці. Плани у мене серйозні.
Сімя, життя разом, щасливе і довге. Ми тут подумали про наші житлові умови Ми переїжджаємо до вас, а ви до нас!
Ірина оторопіла. Поглянула на чоловіка, потім на Євгенію, але та гортає стрічку соцмереж ніби все, що відбувається, її не стосується.
Ростиславе, щось не зрозумів… Сергій насупився. Ти на що натякаєш?
Ні на що, пропоную конструктивне рішення. Давайте поміняємось квартирами!
Ми сюди, ви до Євгенії.
Євгенія повністю зі мною згідна, нам обом здається, що так справедливо.
Ірина вдруге оторопіла.
Справедливо? перепитала вона. Ростиславе, ти серйозно? Прийшов у наш будинок і кажеш нам виїжджати, бо ти дітей плануєш?
Для чого так категорично, Ірино? Ростислав скривився. Я реально дивлюся на життя. У вас одна дитина, наскільки мені відомо, більше не плануєте.
То для чого вам зайва площа? Це нераціонально. А у нас перспектива.
Ой, перспектива! Ірина підхопилася. Сергію, ти чуєш цю маячню?
Сергій підняв руку, просив дружину не гарячкувати.
Ростиславе, ти забув, що цю квартиру мені батьки виділили. Як і Євгенії її квартиру.
Ми пять років тут ремонт робили, усе самі обирали, кожен плінтус. Тут росте наша донька, має свою кімнату, друзів, звички.
І ти пропонуєш нам переїжджати у центр, бо це тобі зручно?
Сергію, не нервуй. Ростислав розвалився на стільці. Ви ж родина. Євгенія твоя рідна кров. Хіба не хвилює тебе її майбутнє?
Та й умови ж рівноцінні пропоную! Ви отримаєте житло у престижному районі. Навіть дорожче по ринку, я вивчав.
Слухай, цікаво, іронічно примружився Сергій. Ти ще ж на Євгенії не одружився, а вже на нашу квартиру націлився!
Євгенія нарешті відірвалась від телефону.
Ой, ну годі сваритись, зітхнула вона. Ростислав просто хоче як краще.
Нам справді буде тісно, коли дітки підуть. А у вас такий коридор, що у футбол грати можна.
Мама завжди казала, що сімя головне. Ти забув, Сергію?
Мама казала про підтримку, Євгеніє, а не про те, щоб виганяти з власного дому! відрізала Ірина. Ти розумієш взагалі, що твій Ростислав пропонує?
А що він такого не так говорить? Євгенія здивовано кліпала. Він правильно каже. Нам ця квартира потрібніша. У вас все одно є зайва.
Та вона НЕ зайва! Ірина вже майже кричала. Це мій кабінет! Я там працюю, якщо ти не забула!
Працюєш… пирхнув Ростислав. Фотки у інтернет викладаєш? Євгенія каже це хобі. За кухонним столом із ноутбуком теж можна сидіти, не пані!
Сергій повільно підвівся.
Так, тихо сказав. Розмова закінчена. На вихід. Обоє.
Сергію, ти що? Ростислав і не ворухнувся. Ми ж по-людськи.
По-людськи? Сергій підійшов до столу. Ти просиш віддати квартиру, ще й дружину ображаєш та вирішуєш за нашу доньку, де їй жити?
Совість у тебе є?
Яка совість, Сергію! втрутилась Ірина. Це чистий розрахунок. Кільця ще не подарував, а вже поділ майна.
Євгеніє, замислюйся, кого ти додому приводиш? Він і тебе першою із твоєї квартири випише!
Не смій так казати! Євгенія теж підхопилась. Ростислав про мене турбується! Про наше майбутнє!
А ви… ви жадібні. Сидите у своєму куті, тримаєтеся за метрів.
Брат, називається!
Жадібний тут твій майбутній чоловік, Сергій показав на двері. Кажу вдруге: на вихід.
І про обмін забудь раз і назавжди. Ще раз почую спілкування припинимо.
Ростислав встав, застібнув комірець. На обличчі лише роздратування.
Даремно ти так, Сергію. Думав, по-родинному домовимось. А ти впертий…
Євгеніє, ходімо!
Коли за ними зачинились двері, Ірина безсилля опустилася на диван. Її трясло.
Ти бачив це? Ти бачив?! вона широко розплющеними очима дивилася на чоловіка. Де стільки нахабства? Хто він такий?
Сергій мовчав, стояв біля вікна і дивився, як у дворі Ростислав господарським виглядом відчиняє авто, щось бурчить Євгенії.
Знаєш, що найгірше? нарешті промовив він. Євгенія ж справді думає, що він правий.
Вона завжди була трошки не від цього світу, але щоб аж так?
Він її закрутив! Ірина підскочила. Сергію, зателефонуй мамі. Батькам подзвони. Вони мусять знати, які ідеї у зятя.
Зачекай, Сергій дістав мобільник. Спочатку наберу сестрі. Один на один, без цього павича.
Довго виклик, потім Євгенія взяла слухавку. Було чути, як вона плаче.
Алло! прохрипіла вона.
Євгеніє, слухай уважно, голос Сергія був жорсткий. Ти зараз з ним у машині?
Яка різниця?
Якщо біля, вімкни динамік. Хочу, щоб чув і він.
Я не в машині, схлипнула Євгенія. Висадив біля підїзду і поїхав. Сказав, що треба охолонути, бо моя родина це одні егоїсти.
Сергію, ну чому ви такі? Він же хотів, щоб у нас все було ідеально…
Євгеніє, схаменись! Сергій майже кричав. Яке ідеально? Він прийшов вимагати квартиру!
Ти розумієш, що це твоя спадщина? А він розпоряджається вже, як своєю власністю.
Він з тобою обговорював взагалі це до кухні?
Мовчанка.
Ні, нарешті прошепотіла Євгенія. Сказав, що сюрприз. Що придумав, як всім нам зробити краще.
Оце «краще». Він вирішив і твою, і мою долю, про думку не спитав.
Євгеніє, ти в курсі, за кого заміж зібралася? Він чистий альфонс.
Сьогодні квартира, завтра машина замала, а там і дача батьків… бо повітря свіже потрібно.
Не кажи так… ледве чутно Євгенія. Він мене любить.
Любив би не влаштовував би такий цирк на рівному місці. Він нас посварити хотів!
Ірина досі себе не може зібрати. Уявляєш, він нас розсварити хотів?
Я з ним поговорю, невпевнено сказала Євгенія.
Поговори. І гарненько подумай, перш ніж у РАЦС іти.
Сергій відбив дзвінок, кинув телефон на диван.
Ну що? тихо спитала Ірина.
Каже не знала. Ростислав вирішив «сюрприз» зробити.
Ірина гірко усміхнулась.
Уявляю. Прийшов такий господар життя, всім місця розподіляє. Метри сюди, людей туди. Гидко.
Та нічого, Сергій обійняв дружину за плечі. Квартиру не віддамо, то вже зрозуміло.
Але сестру жаль. Влипне вона з ним…
***
Гірші побоювання Сергія й Ірини не справдилися до весілля так і не дійшло.
Ростислав залишив Євгенію того ж вечора. Вночі Євгенія, вся в сльозах, приїхала до брата і все розповіла.
Ростислав прийшов і одразу став збирати речі. Євгенія кинулась питати, чому. Ростислав відповів, що з такими жадібними родичами ріднитися не хоче.
Каже, такі рідні йому не треба, ридала Євгенія. Ви ж, мовляв, і з дітьми не посидите, коли треба буде, і грошей не дасте.
Та Євгеніє, не засмучуйся, обурилася Ірина. Не потрібен тобі такий!
На нього ж не можна покластись, він про сімю не думає, тільки про себе. Забудь його!
Постраждала Євгенія кілька місяців, а потім оговталась.
Осяяння прийшло згодом. Як раніше не бачила, яке нутро у жениха?
Якби вийшла мучилась би все життя. Доля подарувала шанс, і тількиМинув рік. Квартири не змінилися місцями, родинний затишок залишився на своєму місці. Ірина й Сергій продовжували жити у просторому помешканні, де запах випічки перемішувався з дитячим сміхом і тихими родинними вечорами.
Євгенія поступово знову ожила. Спочатку обережно, мов щойно розквітла квітка після бурі, вона почала будувати своє нове життя. Сергій і Ірина раз по раз запрошували її на сімейні обіди жартували, підтримували, усміхалися і не згадували про давню сварку.
Якось на кухні, розливаючи чай по чашках, Ірина обняла Євгенію і тихо прошепотіла:
Родина це не квадратні метри, а ті, хто поряд, коли важко. Ми тебе любимо. З будь-якою квартирою. І без Ростислава.
Євгенія усміхнулася крізь сльози вдячності. Справжнє тепло і доброта, виявилося, завжди жили тут під цим дахом, де стіни памятали не сварки, а любов.
І поки за вікном хрипко шумів липневе місто, у них вдома вирувало життя. І хтось обовязково казав на кухні:
Слухайте, а нам таки вистачає місця. Головне серця не зменшилися.
Світло у вікнах палало до пізнього вечора. Там завжди чекали один на одного і залишали двері відчиненими не для метрів, а для людей, яких люблять.
