Той день я часто згадую, ніби він давно замурований у спогадах. Мені здавалося, що це сталося ще в ті часи, коли в Київській площі ще роздавали волохаті паляничі, а на вулицях гомоніли старі «підвали» з козацькими піснями.
Ти ж зобовязаний заплатити за мене, бо мій батько робив те саме, наставляв я, коли наш син Олександр захотів купити шкарпетки. У мене на це є право!
Олена, його мати, не хотіла прямо відповідати на його питання. Її чоловік недавно переказував аліменти на рахунок колишньої дружини, а вона кликала Олександра: «Тримай шкарпетки в кишені, а не в гаманці, бо я вже кілька років ношу старі речі».
Що це означає? спитала Олена, ніби не розчуяла, бо в голосі її звучала тривога. Чому ти витрачаєш гроші, які надсилає мій батько, тільки на те, що тобі треба?
Тихо всхлинула вона, коли почула його слова, і повернула шкарпетки назад на полицю. Після цього Олександр вирішив зайти до одягового відділу в ТЦ «Мрія» і спробувати декілька светрів.
Я візьму кілька светрів, сказав він, аби подивитися, який підійде.
Мати швидко ознайомилася з цінами. Один светр коштував пятнадцятьсот гривень. Підрахувавши вартість усіх речей, вона зрозуміла, що аліменти явно не покривають витрати, і довелося додати своїх грошей.
Це ж справжнє задоволення! закричав син, викидаючи светр у корзину разом із іншими покупками.
Касирка в магазині запакувала товари в пакети.
Пятнадцять тисяч сто вісімдесят гривень, повідомила вона.
У мене лише чотири тисячі в гаманці, відповіла Олена, залишай ті речі, які зараз не потрібні.
Я нічого не залишу, наполягав син. Заплатимо твоїми грошима, бо не лише мій батько має мене підтримувати. За законом я маю на це право.
Олена дістає готівку, кладе її на касовий апарат і каже:
Ось гроші на місяць. Роби, що треба. Заплачуй за одяг, а також за їжу. Я більше не дам тобі грошей. Бережися!
З серйозним поглядом вона вийшла з магазину.
Вечором Олександр повернувся додому з кількома мішками нових речей, куплених у брендових крамницях. Він похвалися, що вдалося придбати шкіряні черевики, які виглядають дуже стильно.
У холодильнику ще залишилося щось? запитав він.
Тепер у тебе шкіряні черевики, відповіла Олена. Краще ти сам їх підготую.
Мамо, я це маю на увазі дуже серйозно, сказав він, наче передчуваючи бурю.
Ти думаєш, що я жартую? відповіла вона. Краще я подзвоню батькові, бо ти лише балаканина.
Тоді успіху, сказала вона, посміхаючись.
Згодом Олександр, схвильований, подзвонив до свого батька у Львові.
Папе, чи можу я на місяць пожити у вас? Чому ти влітку виїхав у відпустку? Чи не міг би ти хоча б трохи грошей надіслати? У мене немає ні копійки
Добре, поговоримо пізніше, відповів батько.
Після розмови син з сумним обличчям повернувся до своєї кімнати, а його батько покликав колишню дружину.
Що сталося між вами? спитав він.
Син сьогодні вирішив, що йому все належить і ми повинні про нього піклуватися, пояснила вона.
Він сміливий, але краще його годувати, інакше він помре від голоду, сказав батько. Потім відніми гроші на аліменти, а залишок дай йому.
Три години потому в будинку зник інтернет, і Олександр знову напав на матір словами:
Чому я маю платити за інтернет зараз? Ти, здається, злітаєш, як і батько сказав.
З наступного місяця я переїжджаю до вас, проголосив він. Ти думаєш, що в сімї, де вже є троє дітей, мене захотять?
Я обіцяю, що переїду, сказав він.
Тоді знай, що наступного місяця ти ні аліментів, ні грошей не отримаєш, бо я маю їх спершу витратити на твоє харчування, відповіла Олена. А потім я їх вирахую з аліментів.
Мати розповіла сину, скільки щомісяця вона витрачає на їхнє спільне життя, і це була сума, значно більша за аліменти. Олександр зрозумів, що неправильно поводився з матірю, і попросив вибачення і у батька. У літні канікули він взяв підробіток, щоб трохи підмогти маму фінансово.
Тепер, коли згадую ті події, я бачу, як важливо було навчитися ділитися, розуміти обовязки і не вимагати більше, ніж нам справедливо. І саме ці спогади лишаються зі мною, мов старий вишиваний рушник, що нагадує про сімейну тепло і взаємоповагу.
