Мені 45 років. Більше не приймаю гостей у своєму домі Деякі люди, коли приходять у гості, забувають, що вони гості. Вони можуть поводитися неввічливо, давати поради, нікуди не поспішають. Раніше я була дуже гостинною — але з роками все змінилося. Після сорока я перестала запрошувати гостей додому. Для чого мені це? Такі гості тільки дратують. Останній день народження я святкувала в ресторані — і тепер так буде завжди. Мені це дуже сподобалося. Зараз поясню, чому. Організувати вечірку вдома – дорого. Навіть проста вечеря тягне на кругленьку суму. А якщо це свята, то витрати ще більші. Гості зазвичай приходять із незначними подарунками — часи зараз непрості. Потім сидять до пізньої ночі. А мені хочеться відпочити, а не мити гори посуду і прибирати. Я більше нікого не чекаю у своїй квартирі. Прибираю і готую лише тоді, коли цього хочу. Раніше після святкових посиденьок вдома я почувалася втомленою та роздратованою. Тепер після свят просто приймаю душ і рано лягаю спати. Маю більше особистого часу і ціную його. Друзі можуть забігти на чай, але я не біжу купувати смаколики. Вільно висловлюю свої думки. Якщо хочу відпочити – прошу відвідувачів іти. Може, це не дуже красиво, але не переймаюся. Мій комфорт — на першому місці. Найцікавіше, що ті, хто любить ходити в гості, рідко кличуть когось у свій дім. Їм простіше веселитися на чужій території, не витрачаючи зусиль на прибирання й кухню. А ви приймаєте гостей? Вважаєте себе гостинними людьми?

Без категорії

Автор Мельник БогданЧас читання 2 хв.Опубліковано 03.02.2026

Мені 45 років. Я вже не приймаю гостей у своєму домі.

Знаєте, деякі люди, коли приходять до когось у гості, забувають, що вони в чужому домі. Вони поводяться неввічливо, дають поради та зовсім не поспішають додому.

Раніше я була дуже гостинною. Але досить швидко це ставлення змінилося. Як тільки мені виповнилося сорок, я перестала запрошувати людей додому. Навіщо мені це потрібно? Мене дратують такі гості.

Останній мій день народження я святкувала у львівському ресторані. Мені це дуже сподобалося тепер святкуватиму лише так. Зараз розповім чому.

Підготувати святкування вдома це дорого. Навіть на просту вечерю треба витратити чимало гривень. А якщо мова про святкові зустрічі сума ще більша. Гості приносять скромні подарунки, бо зараз нелегкі часи. Потім сидять до пізньої ночі. Я вже хочу відпочити, а доводиться мити гору посуду й прибирати.

Я вже нікого не чекаю у своїй квартирі. Прибираю й готую, коли мені зручно. Раніше після домашніх свят відчувала лише втому й пригнічення. Тепер після свят у мене є час набрати ванну та лягти спати раніше.

Я маю багато вільного часу і використовую його з розумом. Друзі можуть забігти до мене на чай, але я не переживаю через відсутність солодкого чи частувань. Тепер я відверто висловлюю свої думки. Якщо мені потрібен відпочинок я прямо кажу про це. Може, це не дуже красиво, але мене це не турбує. Я ставлю свій комфорт на перше місце.

Дивно, що ті, хто любить ходити по гостях, рідко запрошують когось до себе. Їм легше розважатися у чужій квартирі, не витрачаючи сили на прибирання й приготування.

А ви приймаєте гостей? Вважаєте себе гостинною людиною?

В Україні дітей часто забирають з інтернатів — а я вирішила забрати бабусю з будинку для літніх людей. Жоден з моїх друзів і сусідів не схвалював мого вчинку: всі показували на мене пальцем і казали: «Сьогодні такі часи, а ти привела додому таку людину!» Але я впевнена, точніше — знаю: я чиню правильно. Раніше ми були родиною з чотирьох: я, дві донечки й моя мама. На жаль, маму не стало 8 місяців тому, і ми залишилися втрьох. За ці місяці ми з доньками відчули, що у нас ще багато енергії й часу, щоб комусь подарувати турботу. У мене був давній друг, однокласник, який замість створення сім’ї і кар’єри так і спився. Найгірше у цій історії було те, що він витрачав пенсію своєї матері на алкоголь. Коли вона перестала йому давати гроші, він здав її в пансіонат для літніх людей, забрав її квартиру і продовжив пити. Я знала цю жінку з дитинства, як і її син знав мене. Раз на місяць ми з доньками навідували її, приносили гостинці. Донькам сподобалася моя ідея, і молодша, якій зараз 4,5 рочки, закричала від радості: «Тепер у нас знову буде бабуся!» Важко передати словами, яка щаслива була ця жінка, коли я зробила їй таку пропозицію! Вона так довго плакала від щастя, що я мусила її заспокоїти. Ось уже майже 2 місяці ми живемо разом із бабусею — усі ми її любимо, і вона нас любить. Але досі не можемо зрозуміти, звідки у нашої бабусі, якій уже за сімдесят, стільки енергії! Щоранку вона встає о шостій, і ми прокидаємося від аромату свіжоспечених млинців або налисників.

Нещодавно я прийшла до своєї невістки, а в будинку уже хазяйнувала чужа жінка — прибирала замість неї Я завжди казала синові, що фінансовий стан його майбутньої дружини для нас не має значення, тому він щасливо одружився з Марією, яка ніколи не мала грошей і виросла в достатку. Після весілля діти переїхали в будинок, який ми з чоловіком купили для них і повністю відремонтували. Зараз ми допомагаємо їм: підвозимо продукти, підтримуємо фінансово. Невістка не працює, бо народила мені онука, а син має просту роботу з невисокою зарплатою. Можете уявити мій шок, коли я зайшла до свого будинку, а там незнайома жінка прибирає замість моєї невістки. Виявляється, вона найняла хатню робітницю, а сама нічого не робить! Як їй не соромно? Звідки на це гроші? Я вигнала чужу жінку з будинку — це ж, у кінці кінців, наш дім і все фінансується з нашої кишені! Де б син і невістка взяли кошти на таку розкіш? Я вирішила дочекатися невістки з онуком, і як тільки вони повернулись, сказала їй усе. Вона відповіла: — Мамо, я під час декретної відпустки стала блогеркою, у мене гарна зарплата, і хатня помічниця мені справді необхідна — я багато працюю! Це що таке — блогерка? Це справжня робота? Невже на цьому можна заробити? Не хочу, щоб чужі люди прибирали мій дім! — Якщо у тебе стільки грошей — плати мені, я прибиратиму, а чужим тут не місце! Невістка лише промимрила щось і пішла годувати онука. Я дочекалась сина, щоб поділитися останніми новинами, а він сказав: — Мамо, я все знаю про хатню робітницю. Марія дуже старається, а після роботи я хочу бути з сином, мене все влаштовує. Я не розумію сучасну молодь! Як вони можуть собі це дозволити? Я побігла до чоловіка, а він мене заспокоїв: — Не втручайся в життя молодих! Вони вже дорослі, самі розберуться. Вже давно мене так не обурювало! Я впевнена, що чиню і кажу все правильно. А як ви думаєте?

– Ми трохи поживемо у вас, бо не маємо грошей на оренду власної квартири! – сказала мені моя подруга. Я – енергійна жінка, мені 65 років, але я досі люблю подорожувати та знайомитися з цікавими людьми. Зі світлим смутком згадую молодість: тоді можна було їздити на море, ходити з друзями в походи, сплавлятися річками й отримувати масу вражень за копійки. Але ті часи вже минули. Мені завжди подобалось знайомитися з людьми – на пляжі чи в театрі, багато з них залишалися друзями на роки. Якось я познайомилася з жінкою на ім’я Оксана – ми відпочивали в одному пансіонаті. Стали подругами, потім кілька років просто обмінювалися листівками на свята. І раптом отримую телеграму: “О третій ночі приїжджає потяг. Зустрінь мене на вокзалі!” Я не зрозуміла, від кого це, і нікуди з чоловіком не поїхала. Але о четвертій ранку пролунав дзвінок у двері – на порозі стояла Оксана, дві дівчини-підлітки, бабуся й чоловік із цілою горою речей. Ми з чоловіком були шоковані, але впустили їх. Оксана каже: — Чого не зустріла? Телеграму ж відправила! Ти не розумієш, як дорого таксі з вокзалу! — Вибач, я не знала, що це ти… — Ну, мала твій адресу, от ми й тут. Думала, писати листи й досить… Далі Оксана сказала, що старша дівчина вступила до університету, а вся сім’я приїхала підтримати. І заявила: — Ми поживемо у вас! На оренду грошей нема, а ви ж живете в центрі! Я була шокована – ми навіть не родичі. Чому я маю їх годувати й обслуговувати? Вони самі нічого не готували, я була за всіх. За три дні я просто попросила їх з’їхати, куди завгодно. Оксана влаштувала істерику, трощила посуд і кричала. Вони таки пішли, але поцупили мій халат, кілька рушників, і навіть великий казан із борщем десь зник. Не знаю, як їм це вдалося – казан просто випарувався! На цьому моя дружба з Оксаною закінчилась. І Слава Богу! Я більше її не бачила й не чула про неї. Тепер я набагато обережніше заводжу знайомства!

077