Диво на Новий рік
Остапе, поясни мені, будь ласка, як ти міг забути?! Я ж тобі з ранку кілька разів нагадувала, і ще й в вайбері написала! з докором промовила Галина, дивлячись на чоловіка спідлоба.
Він стоїть на порозі кухні із винуватим виглядом й тільки плечима знизує.
Сам не розумію, Галинко… Вилетіло з голови, і все, намагається виправдатися Остап.
А телефон?
А телефон з кишені не діставав, от і не побачив твоє повідомлення
Галина починає закипати:
Значить, акумулятор для своєї ластівки ти не забув купити, а подарунок під ялинку для доньки забув?
Забув Просто автомагазин до восьмої працював, я поспішав, забув про все на світі. Пробач.
Буває таке враження, Остапе, що твоя стара машина цінніша для тебе за Оленку, Галина втомлено сідає на табуретку й дивиться на годинник.
Годинник показує за пять хвилин одинадцяту.
Вечірня ніч, щось вже змінити пізно. Те, що нічого не можна виправити, лише додає тяжкості на душі.
Галино, не кажи дурниць! Я Оленку люблю, ти ж це знаєш. Просто так склалося… Забув Хіба не буває такого?
Зі мною не буває, Остапе! хоч і болить душа, але Галина напівшепотом говорить, щоб донька не чула.
Чоловік спробував обійняти дружину, але вона відсторонилася, спиною відвернулася й…
почала накладати “Олівє” у салатницю.
«Пів дня витратила на цей салат, щоб чоловіка потішити, а він… А він про подарунок забув!»
Як відчувала, що краще все сама зроблю, шепоче на себе Галина. Але ж ні надіялася на тебе, Остапе. Думала, ти відповідальний.
Я розумію, що винен, але, подумай, це ж не кінець світу, обережно каже Остап. Ну не буде під ялинкою подарунка. Можемо сказати Оленці, що…
Що скажемо? Що у тата в тридцять пять склероз? Чи що автомобіль важливіший за доньку?
Що в Діда Мороза цього року дуже багато роботи, тому не встиг. А зранку я піду й куплю їй подарунок. Врочисто вручу. Типу від нього.
Де ти купиш? Майже всі магазини будуть закриті, лиш продуктові. Ех, Остапе…
Образу Галини можна зрозуміти.
Коли народилася Оленка, у їхній родині зявилася добра традиція: в ніч із 31 грудня на 1 січня разом збиратися біля ялинки й…
знаходити там подарунки.
Найбільше цю традицію цінує саме Оленка, яка, як більшість українських дітей, вірить у Миколая-Чудотворця, дива й… новорічне диво. Вона щиро радіє, отримавши бажане.
Стільки радості, коли відкриває омріяну коробочку, перевязану стрічкою.
Сьогодні Оленка вже кілька разів зазирала під ялинку (раптом там вже щось зявилося) й розповідала мамі, як нетерпляче чекає сюрпризу від Миколая.
Цікаво, що цьогоріч принесе Миколай? роздумує Оленка. Я би хотіла велосипед, як у Мирославчика з сусіднього підїзду. Але й ролики було б чудово.
Галина усміхається. Вона просила чоловіка купити ролики для доньки.
Зазвичай саме вона обирала подарунок, але сьогодні Остапа викликали на роботу, й Галина вирішила, що чоловік по дорозі купить те, що треба.
Остап повернувся після восьмої, й коли Галина почала накривати на стіл, з таємничим виглядом спитала про подарунок а він, виявляється, нічого не купив
Галю, не псувати настрій собі й мені в такий вечір, просить Остап, намагаючись ще раз обійняти й заспокоїти дружину. Я не навмисно. Виходить, так сталося. Може, я сам із Оленкою поговорю й усе поясню? Вона зрозуміє.
Галина мовчить.
Продовжує накривати стіл, а по щоках тихо течуть сльози. «Як так забути про подарунок для доньки?!»
Вона до останнього вірила, що чоловік десь приховав пакунок, щоб ближче до півночі покласти під ялинку. Але вже всі магазини зачинені…
Тобі допомогти? невпевнено питає Остап, дивлячись, як Галина розставляє тарілки.
Дякую, вже допоміг… Не треба.
У цю мить на кухню вкочується щаслива Оленка, яка вже передивилася всі святкові мультики:
Мамо, тату! До Нового року залишилось менше двох годин! Скоро прийде Миколай і мені подарунок подарує!
Галина гримнула поглядом на чоловіка.
Але одразу відвернулася не хотіла зіпсувати доньці свято.
Але Галина вже вигадала, як вийти із ситуації. Покладе під ялинку конверт із гривнями, а на конверті напише: «Оленці на ролики».
Звісно, це не зовсім те, чого чекає дитина на Новий рік, але ліпше, ніж нічого.
Може, все минеться…
*****
Об одинадцятій вечора, коли родина сіла до святкового столу, хтось несподівано постукав у двері.
Остапе, ти когось кликав у гості? здивовано спитала Галина. Бо я ні.
І я нікого не кликав. Може, сусіди? Я подивлюсь, а ви налийте сік, каже господар.
Відчинивши двері, Остап бачить перед собою бородатого дядька в червоній пошарпаній куртці. На Миколая він схожий не був, скоріше справляв враження безхатька. Це можна зрозуміти і з вигляду, і з запаху (від нього тхнуло не парфумами).
Вам чого? Може, адресою помилилися? Грошей не дам, одразу кажу, крутить Остап головою.
Та не за грошима, весело відповідає чоловік. Не бідується мені.
«Не бідується? Серйозно?» Остап ледве стримує сміх.
Він без зневаги ставиться до безхатьків. Навпаки, співчуває. Та слова чоловіка звучали дико.
Що тоді вам потрібно? Остап виходить у підїзд і зачиняє двері, щоб у квартиру не проник «аромат».
Я тут… Кошеня в підїзді знайшов. Дивіться, яке гарненьке, дістає пухнастого клубочка з-під куртки. Хотів спитати, може, воно ваше? Може, загубили?
Остап хмикнув.
«Напевно, чоловік зрозумів, що грошей не дадуть, тепер хоче кошеня втулити».
Вибачте, я вперше його бачу. Взагалі, у нас ніколи не було тварин.
А може, візьмете? Якщо є донька, їй точно сподобається.
Остап похитав головою.
Дякую, нам не потрібно.
Зрозумів, засумував дядько. Ну, понесу його на смітник…
Вже збирався йти, сховавши кошеня, як Остап стримує його за плече.
Е, почекайте… Навіщо на смітник? Лишіть його в підїзді.
Та хто ж йому тут дозволить сидіти, виженуть на вулицю. А біля смітника хоч коробки є, де сховатися. Й поїсти можна знайти.
Остап ніколи не захоплювався тваринами, але тут чомусь стало шкода малечу.
Він уявив, як кошеня ночує саме… І холод, і голод…
Напевно, якби мав більше часу подумати, то обміркував би краще. Але часу не було, дружина й дочка чекають, а цей чоловік вже йде…
Давайте його сюди! Остап забирає кошеня. Не треба його на смітник.
Як скажете, з усмішкою каже незнайомець і йде сходами.
*****
Коли Остап зайшов у квартиру, з кухні схвильовано визирають Галина й Оленка.
Де ти так довго? Щось трапилось?
Ні-ні, все гаразд, відповідає Остап, ховаючи кошеня за спиною й молиться, щоб воно не закричало.
Як дізнається Галина вижене з квартири і не факт, що лише кошеня.
Звісно, дізнається все одно, але треба час підготувати дружину й вигадати причину, чому вирішив взяти вуличного котика за годину до Нового року.
А хто приходив? підозріло питає Галина. «Може, щось мудрує?»
Та наш сусід Ігор з пятого поверху. Про акумулятор радився для машини.
А, ну, ти ж у нас головний фахівець. Ладно, мий руки та до столу, Новий рік вже скоро!
Добре-добре! Пять хвилин і буду.
Коли жінки повернулися на кухню, Остап почав метатися по квартирі куди заховати кошеня.
На балкон холодно. В туалет небезпечно. Дитяча й спальня також не підходять. Лишається вітальня
Остапе, довго ще? кличе Галина з кухні. Скільки тебе чекати?
Йду-їду, люба!
Остап кладе кошеня на нижню полицю в шафі, залишає щілину для повітря й біжить на кухню.
*****
З Новим Роком! лунає з вулиці.
Остап теж вітає сімю, бажає здоровя та щастя.
Оленка ставить склянку з соком і мчить у вітальню. Галина згадує, що конверт із грошима під ялинкою не залишила, і сердито дивиться на чоловіка ось, через тебе все!
Тепер твоя черга заспокоювати доньку!
Але Оленка анітрохи не засмучена. Навпаки за кілька хвилин лунає радісний крик.
Так голосно, що навіть петарди не заглушають її радості.
Мамо, тато! Ідіть сюди! Дивіться, що приніс Миколай під ялинку!
Остап із Галиною забігають у вітальню і завмирають. Біля ялинки стоїть Оленка, а під нею маленьке біленьке кошеня.
Я так давно мріяла про кошеня, і Миколай мені його подарував! Назву його Сніжком!
Дівчинка обіймає пухнасте диво, а Галина підходить до чоловіка.
Що це? Звідки? Ти підіслав?
Галю, не лякайся, я зараз усе поясню, виправдовується Остап.
Та що ти! Подивися, яка щаслива Оленка. Міг би й сказати, що такий сюрприз готуєш, а то я тебе сьогодні смикала даремно, Галина обіймає Остапа і цілує в щоку.
А Остап стоїть розгублений і досі не вірить, що так усе вдало закінчилося.
Справді кажуть: на Новий рік трапляються дива. І донька щаслива, і дружина мяка.
А все завдяки білому кошеняті і
Тут Остап згадав про безхатька.
Чуєш, Галю Тут таке діло
Він щось шепоче їй на вухо, а вона здивовано киває.
*****
Ну що, Миколайович, бородатий чоловік поплескує по плечу товариша, який сидить поряд. Усі кошенята в добрі руки пристроєні. Можна й назад до підвалу повертатися, поки ще не зачинили.
Еге ж, устигли, Пилипичу. Добре ти придумав із смітником, посміхається другий.
Думаєш? Я боявся, що мене з драбини виженуть за такі слова.
Ризик був. Але тільки той, кому не байдужа доля тварини, забере її до себе й не дозволить викинути.
Ну так…
Вийшло, всі малята по домівках, все буде добре. Молодець ти.
Безхатьки сидять на лавці біля того самого будинку, де сьогодні пристроїли всіх чотирьох знайдених у підвалі кошенят.
На вулиці багато людей, але ніхто їх не ганяє, навпаки вітають зі святом, бажають здоровя й добра.
А вони дякують й бажають навзаєм усього найкращого.
Раптом двері підїзду гепають, і вивалюється Остап. Починає шукати поглядом, знаходить лавку, махає рукою та чимдуж біжить.
А це він що? Передумав? дивується Пилипич, впізнаючи Отаста.
Це той самий? Ого…
З Новим роком, люди добрі! усміхається Остап, підбігаючи і простягаючи великий пакет. Ми з дружиною для вас святковий стіл склали на знак подяки.
Дякуємо! Чесно, не чекали, посміхаються Миколайович із Пилипичем.
А це ще від мене пляшка ігристого, щоб по-людськи.
О, тепер ми справді свято відзначаємо. Чи бувають дива такі, потирає руки Пилипич із радістю.
Остап уже збирався йти, як зупинився і обернувся:
А де святкувати плануєте, якщо не секрет?
Та тут недалечко у підвалі. Там тепло й сухо, можна спати на картонках.
А знаєте що? Ходімо зі мною.
Через пять хвилин троє чоловіків підійшли до гаража. Остап відкрив ворота й запросив в середину.
Влаштовуйтеся. Тут розкладний диван, є обігрівач. Стіл і посуд в наявності. Думаю, тут зручніше, ніж у підвалі. Машину зараз переставлю у двір.
Та ми й так помістимося, хотіли заперечити безхатьки.
Але Остап похитав головою:
Ні-ні, краще нехай машина на вулиці. Нічого з нею не станеться. Тільки, хлопці, не дуже з алкоголем, добре?
Так ми не зловживаємо, для святкового настрою, запевнив Пилипич.
Так і повинно бути. Я вам вірю. А завтра прийду, розкажете про себе, може, й роботу підшукаю для вас.
Не сподівався, прошепотів Миколайович.
І не кажи кивнув Пилипич.
Отака ніч. По-справжньому новорічна та дивовижна.
