Привіт, друже, слухай, розкажу, що відбулося у нашій родині.
Знаєш, почала Ганна, підбираючи слова, дорослі іноді діють подитячому, ще глупіше, ніж діти.
Тато не хоче познайомити мене з тіткою, яку любить, так? запитала Орися, тремтячи.
Думаю, це не про небажання. Можливо, вони ще не розібралися, як усе влаштувати. Або Тетяна соромиться.
Чого соромитися? Я ж не кусаюсь.
Ну, чужі діти це завжди відповідальність. Не всім це під силу.
Ганна стояла в підїзді й спостерігала, як дочка поспішно готувалась до зустрічі з батьком.
Тут телефон Орися задзвонив, дівчина схопила слухавку і одразу ж підняла брову.
Не приїде? спитала Ганна.
Сказав, на роботі завал, буркнула Орися, не підводячи очей. В наступний раз.
Ясно. Роздягайся.
Ганна пішла на кухню, щоб нічого зайвого не сказати. Набрала в чайник води, вимкнула кнопку. Шум кипятіння трохи заглушував думки.
Вісім років минуло з розлучення, а Дмитро все ще залишався майстром споріднень настрою.
Три роки їхнього шлюбу здавалися казкою: безпричинні квіти, сніданки у постіль, подарунки. Ганна тоді вважала, що витягла щасливий лотерейний білет.
Коли вона завагітніла, Дмитро носив її на руках. Але вже в пологовому будинку прозвенув перший дзвінок, який вона просто проігнорувала.
Лікар заповнював карту новонародженої Орися. Дмитро стояв поруч, блідий і нервовий.
Яка у неї група? запитав новоспечений тато.
У дівчинки друга негативна, буденно сказав лікар.
Дмитро нахмурився.
Як так? спитав він, і в голосі прозвучали різкі нотки. У мене перша позитивна, у Ганни друга позитивна.
Відколи «мінус»? Ви щось переплутали.
Лікар зняв окуляри, потер переніс.
Памятаєте курс біології в школі. Резусфактор штука хитра. Якщо у вас обох є прихований негативний ген, у дитини може бути мінус. Це нормально.
Ви впевнені? Дмитро прищурився. Точно без помилок?
Аналізи не брешуть.
Після цього Дмитро сто раз подзвонив Ганні і спитав, чому так сталося. Ганна сто раз повторила слова лікаря, надіслала йому посилання. Він наче трохи заспокоївся, та
Після виписки почався хаос Дмитро змінився. У нього був діабет, і Ганна завжди стежила за його харчуванням, нагадувала про інсулін. Але раптом він став, ніби підліток, що рветься до свободи.
Я йду на футбол, крикнув він, збираючи сумку.
Дмитре, який футбол? Твій цукор скачкає, лікар сказав режим дотримуватись.
Не починай, а? Я чоловік, треба рухатися. Ти мене своїм доглядом душиш.
Він повертався пізно. Одного разу прийшов, і його трясло. Бліде обличчя, пот, ніби град гіпоглікемія. Ганна, не зважаючи на Ориську, кидалась до нього з соком і глюкозою.
Де був? питала вона, коли він підходив.
Сказав же, на футболі. Бігав.
До двох ночі?
Пізніше сиділи, спілкувались. Ти знову починаєш? Все ж нормально.
Ганна вірила. Або хотіла вірити. Сиділа сама, гладила маленькі рученята і вмовляла себе, що це просто криза, він втомився. Коли Орися підросте, все владнається
А так не сталося почали дзвінки. Телефон оживав ввечері, коли дзвонили колишні колеги дівчата з бухгалтерії, менеджери. Ганна дружила з усіма, поки працювала.
Привіт, Насть, не турбую?
Привіт, нічого, все ок. Щось сталося?
А просто хотіла дізнатись, як ти. Скажи, а Дмитро сьогодні на корпоративі затримається?
Напевно. А чому?
Та просто Катерина мимоволі. Не подумай щось, але він тут з новою, з Верою, весь вечір сміється, жартує.
Вони так часто спілкуються. Ходять разом у кавярню, вже п’ять разів. Він її за талію погладив
Ганна відчула, як холодніють пальці.
Катя, перестань. У них, можливо, спільний проєкт.
Ну, тобі зрозуміти. Я просто хотіла попередити. Подружньому.
Ганна поклала слухавку і згорькувала. Плітки. Вони лише язиками себе гребуть. Вона була впевнена: Дмитро її любить, просто комунікабельний. Вона відштовхувала підруг, жартувала, виглядала впевненою у чоловікові. А всередині росла тривога. Через півтора року після народження Орися все розвалилося.
Ганну запросили на великий корпоратив. Бабусі погодилися посидіти з онукою. Ганна одягла сукню, яка, на її думку, приховувала все, що залишилося після вагітності, накрасилася. Вона так хотіла святкування, знову відчути, що є частиною світу, де є не лише підгузки і каші.
Вони пішли разом з чоловіком, але Дмитро одразу кудись зник.
Піду поздоровитися з хлопцями, крикнув він і розтанув у натовпі.
Ганна спілкувалась з колегами, усміхалася, приймала компліменти. Та очима шукала чоловіка. Година минула, друга ніде його. Вона шукала. Заходила в зал, в хол, порожньо.
Решила перевірити коридор біля запасного виходу, там зазвичай тихіше. Побачила їх одразу. Вони не цілувалися це було б явно, проте зрозуміло. Просто стояли в напівтіні, в кутку за великим фікусом. Та сама колега щось шепотіла йому, торкаючись лацкана піджака.
Дмитро нахилив голову до її плеча і посміхнувся тією ж посмішкою, якою колись усміхався Ганні. Вони ховалися, як школярі. Ганна застигла.
Відчуття було, ніби вилили на голову відро крижаною водою подих спинився. Вона не робила сцену, не кричала, просто обернулася і пішла до виходу. Викликала таксі і поїхала до донечки.
Дмитро повернувся вранці.
Чого втікла? запитав, підтягаючи краватку. Я шукав тебе.
Ганна дивилась на нього і розуміла: сказати нічого не залишилось.
Я вас бачила. За фікусом.
Він замовк на секунду, потім махнув рукою.
Ой, що ти бачила? Ми просто розмовляли. Ти знову щось уявляєш. У тебе параноя, Ганно.
Не треба, тихо сказала вона. Просто не треба.
Місяць вона ходила, ніби в тумані. Боліло фізично бути в одній квартирі. Коли він зібрав речі і пішов ніби «жити окремо, бо ти така нервова» їй стало легше. Повітря в квартирі ніби чистіше.
Розлучення пройшло швидко. Дмитро зник з радарів миттєво. Перший рік він не дзвонив взагалі. Ні разу. Орися була двоє з половиною, час від часу питала: «Де тато?», а Ганна спокійно відповідала: «Тато працює». Вона не брехала, просто не уточнювала.
Мама допомагала з Орисею, Ганна повернулася на роботу. Працювала, як проклята, щоб ні від кого не залежати. І виходило. Грошей вистачало. Жили окремо, у своїх квартирах, їхали у відпустку. На аліменти Ганна не подавала не хотіла бігати за ним, просити довідки. Гордість? Можливо. Але радше відраза.
А потім він повернувся.
Я тато, заявив Дмитро, подзвонивши одного вечора. Я маю право бачитися з дитиною.
Ганна не перешкоджала. Хочеш спілкуйся. Не хотіла ставати тією злою колишньою, що забороняє зустрічі.
Добре, сказала вона. Приїжджай у суботу.
Він почав приходити. Рідко, хаотично, але приходив. Платив за англійську і танці. Це був його спосіб виплатити вихованням не займався, проблемами не цікавився, а галочку хороший батько собі ставив.
Орися тягнулася до нього. Для неї він був людиноюподарунком: подарунки, кіно, кафе. Скільки ж дитині треба?
Ганна дивилась на це філософськи головне, що у донечки є хоча б якийсь тато.
Орися зайшла на кухню, вже переодягнена в домашню футболку. Очі червоні.
Мамусю, а навіщо він такий? тихо спитала, сідаючи за стіл.
Що, зайчик?
Ну обіцяє, а не робить.
Ганна зітхнула.
Люди різні, Орисько. Тато не злобний, просто не вміє планувати.
Він сказав, що це через тебе, раптом вибухнула дочка.
Ганна замерла з чашкою в руках.
Що?
По телефону він сказав: Твоя мама вічно плани плутає, наставляє, от і не виходить зустрітись.
Ганна повільно поставила чашку на стіл. Ось воно
Орисько, подивилась Ганна в дочку прямо в очі. Я колись забороняла тобі бачитися з татом?
Ні.
Я про нього погано говорила?
Орися похитала головою.
Ні.
Тоді вирішуй самостійно, кому вірити фактам чи словам.
Історія з «новою тіткою» тяглася вже півроку. Орися прийшла колись після вихідних у тата і розказала:
Тато живе з тіткою Тетяною. Вона красива, я фотки бачила. У них є кіт.
Ганна лише пожимала плечима. Живе живе. Їй було абсолютно все одно. А Ориса захотіла познайомитися.
Мамусю, хочу з нею подружитись. Тато каже, що вона добра.
Ганна подзвонила Дмитру.
Дмитре, є питання. Орися знає про твою дівчину, хоче познайомитись. Ти як?
У трубці запанувала пауза.
Не знаю, відповів він. Ще рано, можливо. Не впевнений. Давай пізніше.
«Пізніше» розтягнулося на місяць. Дмитро то хотів знайомити, то відмовляв.
Вона дуже хоче познайомитись з Орисею! запевняв він тиждень тому. Прямо мріє.
Давай наступні вихідні? Підемо усі в парк, або в піцерію.
Гаразд, погодилась Ганна. Домовляйтесь з Орисею.
І знову скасування. Ганна взяла телефон і вийшла на балкон. Потрібно було поговорити без свідків.
Бувший чоловік відповів не одразу, голос був недовільний, на фоні грала музика.
Алло, Ганно, зайнятий, чим можу?
Зайнятий? перепитала вона. Ти щойно донці сказав, що у тебе завал на роботі. А я чую музику. Ти в барі?
Я на зустрічі, огрізнув він. Має право розслабитись?Тож я просто підняла трубку, коротко сказала, що вже не буду чекати його обіцянок, і повісила, залишивши його сам наодинці з його власними виборами.
