Зимова ніч вкрила подвір’я Андрія м’якою ковдрою снігу, але його вірний пес Граф, величезна німецька вівчарка, поводився дивно: замість того щоб ховатися у великій будці, яку Андрій змайстрував йому влітку з любов’ю, він вперто спав просто неба в снігах, а кожного ранку, щойно Андрій наближався до будки, Граф ставав між ним і входом, гарчав і благально дивився, ніби хотів сказати: «Прошу, не заходь туди» — і коли, зрештою, Андрій хитрістю заманив Графа в кухню, набравшись сміливості, зазирнув усередину будки і завмер: під старою ковдрою кутався маленький кошеня, брудний, змучений і кволий; Граф прихистив його, спав надворі, щоб не лякати, і стеріг входи як справжній скарб, а Андрій, міцно пригорнувши малечу до грудей, прошепотів: «Ти — найкращий пес, Граф… кращий за багатьох людей», і відтоді на подвір’ї мешкало вже троє друзів, а будка, зроблена з любов’ю, стала домівкою для врятованих сердець.

Зима огорнула подвіря у Якова пухнастою ковдрою снігу, а його відданий собака Бурий, велетенський вівчар, почав поводитися незвично.

Замість того щоб ночувати у великій будці, яку Яків власноруч змайстрував для нього ще влітку, Бурий вперто вкладався спати просто на снігу. Яків із тривогою спостерігав за ним у вікно й відчував важкість на серці адже його пес ніколи не робив нічого подібного.

Щоранку, виходячи у двір, Яків бачив, як Бурий зустрічає його напруженим поглядом. Коли хлопець підходив до будки, пес вмощувався між господарем та входом, тихенько гарчав і дивився благально, наче говорив: “Не треба, прошу, не заходь сюди.” Така поведінка, зовсім нетипова для їхньої дружби, не давала спокою Якову. Він гадав, що ж приховує його пухнастий друг?

Рішуче налаштувавшись усе зясувати, Яків вигадав невеличку хитрість заманив Бурого на кухню шматком духмяної ковбаси. Поки пес, замкнений у хаті, голосно скавулів біля дверей, Яків підійшов до будки й обережно зазирнув усередину. Серце його тьохнуло, коли у темряві він побачив дещо, що змусило його завмерти…

Там, згорнувшись під старою ковдрою, лежало маленьке кошеня брудне, знесилене, майже крижане. Очі його ледь розплющувалися, усе тільце нерівно тремтіло від холоду. Бурий десь його знайшов і, замість прогнати чи залишити на морозі, заховав у будці. Собака сам спав надворі, щоб не налякати гостя, і стеріг вхід у своєму, мов скарб коштовний.

Яків затамував подих. Він поклав обережно кошеня біля грудей, притиснувши до себе. У ту ж мить Бурий, вирвавшись із хати, підбіг і притулився до господаря, вже не гарчав, а торкався турботливо, наче хотів допомогти.

Ти справжній друг, Бурий тихо прошепотів Яків, пригортаючи кошеня. Вірний друг, кращий за багатьох людей.

Від того дня подвіря стало домівкою вже трьом друзям. А будка, зроблена з любовю, знову набула сенсу як маленьке житло для врятованих душ.

І з того часу Яків зрозумів: справжня доброта не має меж і саме вона обєднує серця не залежно від того, чиє це серце людське чи собаче.