Я купую собі якісне індиче м’ясо і готую парові котлети, а чоловік їсть дешеву свинину з простроченим терміном. Мені п’ятдесят сім років, понад тридцять років заміжня. Увесь цей час я прала, готувала їжу та дбала про затишок у нашій родині. У нас із чоловіком двоє дітей, яких я сама виховала та вивчила. Постійно крутилася, як білка в колесі – працювала на кількох роботах, щоб наші діти мали все необхідне й виглядали не гірше за інших. За всі ці роки чоловік ніколи справді не працював тяжко, а досягнувши пенсійного віку, просто осів удома. Я ж досі працюю, допомагаю дітям із онуками і тягну весь дім на собі. Не раз просила його влаштуватися хоча б охоронцем, а він лише каже, що ми й без нього справляємось. До того ж він добре знається на їжі! Я ледве встигаю щось приготувати — приходжу з роботи, а він найкраще вже з’їв, мені залишилась тільки юшка. Якось подруга порадила мені готувати окремо: йому — з дешевих продуктів, а собі — лише зі свіжих і найякісніших. Я так і зробила, сказала чоловіку, що лікар порадив мені спеціальну дієту, тому він не повинен їсти мою їжу. Тепер я ховаю свою їжу, а коли чоловік йде до гаража, їм солодощі. Ковбасу й сир тримаю у другому холодильнику, щоб він не знайшов моїх запасів. Ви ж знаєте наших чоловіків — нічого не помічають! Я купую собі філе індички й готую смачні парові котлети, а йому — дешеву свинину зі знижкою і додаю приправи, щоб не відчув смаку. Йому купую найдешевші макарони, собі — тільки з твердої пшениці. Не бачу нічого поганого у своїй поведінці: якщо хоче харчуватись якісно, нехай теж іде працювати. У нашому віці розлучатися — дурість: майже все життя позаду, маємо спільний дім, тож навіщо його продавати і ділити гроші навпіл?

Без категорії

Автор Гриценко ІванЧас читання 3 хв.Опубліковано 05.02.2026

Я купую собі якісне індиче мясо й готую на пару котлети, а йому дістається свиняче майже з вичерпаним строком придатності.

Мені пятдесят сім років. Уже понад тридцять років я заміжня, і весь цей час я прала, готувала їжу та створювала затишок для сімї. Разом з чоловіком ми маємо двох дітей, яких я сама виховала і вивчила. Скільки себе памятаю, крутилася як білка в колесі. Завжди працювала на кількох роботах паралельно, хапалася за будь-яку можливість, щоб наші діти мали все необхідне і виглядали так само достойно, як і їхні однолітки.

Усе наше спільне життя чоловік так і не навчився по-справжньому працювати, а коли вийшов на пенсію, то остаточно сів удома і взагалі перестав щось робити. Я ж досі працюю, допомагаю дітям з онуками й виконую абсолютно всю домашню роботу.

Безліч разів просила чоловіка знайти бодай якусь роботу, хоч сторожем, та у відповідь чула, що й без його підробітків ми якось справляємось. І що важливо він зовсім не дурень у питаннях їжі! Ледь встигаю щось приготувати часом повертаюся з роботи, а він уже зїв усе найсмачніше, й мені залишається лише суп.

Якось поговорила з подругою, вона порадила мені готувати окремо: йому зі звичайних продуктів, собі ж з якісних. Повернувшись додому, я розповіла чоловікові, що лікар порадив мені харчуватися окремо через дієту, і тому йому не варто торкатись моєї їжі.

Тепер я ховаю свої продукти, а коли чоловік іде до гаража, потайки їм солодке. Ковбасу і сир тримаю подалі від його очей у холодильнику, а потім, коли він не бачить, все потихеньку доїдаю. Мене рятує те, що у нас дві холодильники: продукти для всіх в одній, а закрутки в іншій, де я й зберігаю свої запаси.

Ви знаєте, які чоловіки нічого не помічають. Я купую собі філе індички і готую корисні котлети, а до його свинини майже простроченої додаю приправи; йому байдуже. Йому купую найдешевші макарони за кілька гривень, а для себе беру твердих сортів.

Я не бачу нічого поганого у своїй поведінці, не вважаю, що чиню щось недобре якщо він хоче їсти з користю, нехай іде працювати. Зараз, у нашому віці, розлучатися просто безглуздо: майже все життя прожили разом, маємо спільний дім, то навіщо зараз його продавати і ділити гроші навпіл?

Життя вчить, що турбота про себе важлива, але не варто забувати й про повагу одне до одного. Бо навіть за роки разом душевне тепло й увага можуть стати головнішими за кілограми найкращих продуктів.

П’ять років думала, що живе з чоловіком, а насправді хотіла бути поруч із ним, як біля мами Олена родом з маленького містечка. Саме там стріли Амура влучили в її серце. Вона закохалася в Олексу, а він — у неї. Вони вирішили втекти з рідної глибинки. Батькам повідомили, що їдуть до столиці заробляти на весілля. І справді поїхали — щоб підзаробити, але потім вирішили не витрачатися на пишне святкування. Вони зробили, як зараз модно: весілля у кедах і джинсах, подарунки — лише гроші, а замість бенкету — фуршет. Усі зібрані кошти від гостей Олена й Олекса пустили на погашення іпотечного кредиту. Але їхні мами, коли молодята приїхали додому, все ж влаштували скромний святковий стіл. Минуло п’ять років від дня весілля. Подружжя вирішило не поспішати з дітьми, сплачували іпотеку — коштів зі свята не вистачило на всю суму. Мама Олени була вольова, ростила доньку сама й у кожній телефонній розмові нагадувала, що мріє про онуків. Але Олена до цього ще не була готова, часу не відчувалося, тож із дітьми не квапилися. І тут несподівано Олена почала висловлювати до чоловіка претензії, які мала й раніше, але раніше вміла їх стримувати. Вона подзвонила мені й каже: – Він довго розмовляє по телефону з іншими, а зі мною — тільки “привіт-пока” і все… – Коли з роботи повернеться, буде час поговорити. – Я після роботи хочу подивитися фільм про кохання, а він – тільки жахи дивиться. – Скільки у вас телевізорів? Хоча зараз можна дивитися фільми на ноутбуці у навушниках. Але то не є сімейне життя, якщо обоє сидять поруч, а кожен — зі своїм. Детальніше за столом Ігри для всієї родини Стіл Шкіряний дверцята – Ось-ось! Мені теж здається, що Олекса мене не розуміє! – Це досить оригінальне твердження. – Чому ти смієшся? – Добре, не буду. Олено, коли вам разом весело? – На відпочинку або коли приходять гості… Тоді він дуже ніжний… Розмова з Оленою тривала майже годину. Вона розповіла, як вони познайомилися, як їй усі дівчата заздрили. З нашої розмови я зрозуміла, що перша її проблема — це невгамовне жіноче бажання виглядати найкраще перед іншими, а друга… – Олено, як ти уявляєш ідеальний шлюб? – Обов’язково з дітьми. – Ну, всі зазвичай згадують про дітей, але після народження багатьох сім’ї розпадаються… – Чоловік повинен цікавитись моїм настроєм, як у мене на роботі справи… Повинен оцінювати мій наряд, хвалити, як я готую… – Він цього не робить? – Каже, що смачно, але мені цього замало. – Розкажи детальніше: приходить з роботи, ти подаєш йому, наприклад, картоплю пюре з котлетою, а він… – Починає потирати руки й усміхатися. – Але ж це — своєрідний комплімент! Думаю, тобі було б некомфортно, якби він відштовхнув тарілку й сказав, що не голодний… Детальніше Шкіряний за столом Стіл дверцята Ігри для всієї родини Олена замовкла — схоже, не зовсім зрозуміла суть власної скарги. Але чомусь злилася на чоловіка. Що саме її не влаштовувало, я довго міркувала. Щоб переконатися у своїх здогадках, спитала в дівчини про відносини з мамою. З’ясувалося, що мама була дуже емоційною, часто допитувала її, щось радила. Але, коли виникали проблеми, завжди підтримувала — “все буде добре”. Часом кажуть: ми одружуємось із тими, хто схожий на наших батьків, а також із тими, хто дає нам багато любові. У Олени не було тата, тож вона не знала, що не всі люди так відкрито проявляють почуття, як її мама. І тоді я сказала Олені, що п’ять років вона заміжня за власною мамою й чекає від чоловіка такої ж поведінки. Спочатку Олена здивувалась, але згодом погодилась. – Як розлучитися з мамою? – Дуже просто. Кожного разу, коли у тебе претензії, уявляєш, що то не Олекса поряд, а твоя турботлива мама. І він не може з нею змагатися! – Ось воно! – От і все! Тоді й претензії зникнуть самі собою!