Неділя розпочалася для мене досить спокійно: я лежав на дивані, накритий ковдрою. Моя дружина Анна поїхала до своєї матері в Тернопіль мала там змінити згорілу лампочку. Але привід, звичайно, був інакший:
Сину, ти ж памятаєш, що сьогодні у Богданчика день народження?
Анна має справжню хист до витрачання грошей. Вона отримує платню, а вже через кілька днів у неї порожній гаманець. Добре, хоч на продукти й комуналку залишає гроші мені. Решту витрачає на нові відеоігри, навушники та всіляке приладдя. Я вже не звертаю на те особливої уваги. Хай краще розважається, ніж марнує час із подругами в барах чи клубах. Зрештою, не дарма подейкують, що перші сорок років дитинства найскладніші для людини.
Я розповідаю це не для того, щоб мене шкодували, а щоб пояснити, чому моя дружина завжди без грошей. У мене ж таких проблем немає навіть трохи вдається відкладати. Часто позичаю їй гривні, коли терміново треба. Але якщо справа стосується її матері, сестри чи племінників відмовляю.
Я, звичайно, згадав про день народження Богданчика заздалегідь ще тиждень тому купив йому подарунок. Щойно Анна зібралася до родичів, я вручив їй загорнутий пакунок і зручно влаштувався перед телевізором йти до тещі бажання не мав, адже наші стосунки далекі від ідеальних.
В її сімї вважають, що я не люблю Анну, бо не дозволяю їй витягувати гроші на їхні потреби та відмовляюся сидіти з племінниками. Якось погодився побути з дітьми її сестри “годину”, а забрали їх тільки ввечері, через що мало не запізнився на роботу й посмів про це сказати вголос. Відтоді теща й її дочка обізвали мене безсоромним. Жодним проханням про нянькування я більше не піддавався. Але не мав нічого проти, що Анна сам турбується про їхніх дітей з малечею мені теж інколи цікаво.
Та вже через годину-другу після відїзду дружини у двері нашої квартири хтось постукав прийшла вона з усією родиною, навіть племінники були. Теща, не знімаючи пальта, швидко пройшла до вітальні та заявила:
Ми зібрали на подарунок Богдану планшет, який він сам вибрав. Коштує дві тисячі гривень, ти маєш віддати тисячу це твоя половина. Давай гроші.
Можливо, я б і не проти подарувати хлопцю планшет, але аж ніяк не за такі гроші.
Звісно, я вирішив не давати нічого. У той момент навіть Анна почала звинувачувати мене в скупості. Я просто відкрив ноутбук, покликав Богдана й разом з ним підібрав гарний гаджет за прийнятною ціною хлопчина зрадів не менше.
Він помчав до матері, а її сестра, яка завжди була полюбляла щось прихопити у гостях, одразу потяглася до моєї сумки, що лежала на тумбі біля ліжка. Теща ж і не думала заспокоюватися:
Ніхто тебе не просив нічого купувати! Треба було дати гроші. Живеш з моєю дочкою, а вона ходить мов жебрачка навіть лампочку собі купити не може. Поверни мені тисячу гривень, це кошти для моєї дитини.
Я хутко поглянув на Анну й суворо прошепотів:
У тебе є три хвилини, щоб їх вигнати!
Моя дружина не розгубилася взяла за лікоть свою матір і буквально виставила її та сестру за двері. Три хвилини і тиша в домі.
Чесно, краще вже нехай дружина витрачає свою зарплату на розваги, ніж тягне все до матері. Адже раніше вона й копійки не бачила все забирали родичі. Хай краще радіє своїм іграшкам, аніж годує дармоїдів. Тепер думаю: мабуть, краще було б одружитися із сиротою!
Ось така у мене вийшла неділя, і тепер я точно знаю: завжди тримай власні гроші під контролем і обирай родину з розумом.
