Треба було заздалегідь підготуватися до народження дитини! – Мій вихід із пологового був справжньою пригодою. Чоловік працював і приїхав по мене просто з офісу. Я просила його взяти відпустку чи вихідний, але начальник не дозволив. Просила, щоб усе підготував до народження малюка, а він лише обіцяв, що впорається. Якби не ці обіцянки, ми б раніше випрали усе, купили все необхідне й навели лад у квартирі. А так вийшло… – скаржиться 30-річна Реня. – Не виконав обіцянку? – Поїхала до пологового повністю не готова. Повертаюсь додому, а там справжній хаос. Мені було соромно перед родичами, які прийшли в гості. Бруду було стільки, що можна було малювати по полицях. Ні дитячого візочка, ні комода — нічого. Чоловік навіть не спромігся купити бодай один комплект дитячого одягу. Добре, що подруги принесли підгузки, – продовжує свою розповідь молода мама. Реня заміжня шість років. Тепер вона й її чоловік — батьки. Дитину довго відкладали, бо хотіли стати на ноги. Коли все налагодилося, Реня вирішила завагітніти. – Сказала шефу, що чекаю дитину — одразу звільнив. Інші боролися б за свої права, а я подумала, що це знак. Спокійно готувалася до материнства, вишивала, насолоджувалась вільним часом. Грошей не бракувало — чоловіка щойно підвищили, – пояснює Реня. Вагітність проходила добре. Мама читала книги, гуляла, обирала речі для малюка. – Чоловік не дозволяв нічого купувати до пологів. Мовляв, так краще. Це він мені так пояснив. Сестра пообіцяла віддати нам комод і ліжечко. Відклала ще купу дрібничок. Просила завчасно усе забрати, попрати, відмити. Я спакувала лише сумку в пологовий — нічого більше не дозволяли, – зітхає Реня. Та коли почались пологи, майбутній тато схопився за голову від кількості витрат. Реня переймалася — вона навіть не встигла витягти випрані речі з пральної машини. Так і лежали там до її повернення. – Добре, що подруги принесли речі та підгузки, інакше не було б у що переодягти малюка. Чоловік бігав містом, шукав щось для дитини, але все було брудне, запилене і з плямами. Довелося все прати і чекати, доки висохне. Тоді я готова була вбити всіх родичів і розлучитись із чоловіком, – майже розплакалась Реня. Декілька днів мама приводила квартиру до ладу. З моменту народження сина минуло вже два місяці, а Реня й досі нікого не кличе в гості. – Родичі вирішили, що вже можна вітати нас із поповненням — організовують святковий обід… Авжеж! Іще й роботу мені вже розписали, – нервово додала вона. Мама Рені не розуміє, чого її донька незадоволена. Бачить — до народження дитини нічого не підготували. Мовляв, мала б сама все організувати! Сиділа вдома дев’ять місяців — чим займалась? Могла попросити чоловіка перенести меблі, усе помити. Можна було й переконати чоловіка купити все заздалегідь. Про себе треба подбати самостійно. Бо на чоловіка не розраховуй… А як ви гадаєте: чи має право Реня дорікати рідним, чи це її провина? Може, справді треба було самій усе підготувати до народження малюка? Що ви думаєте і як би вчинили на її місці?

Треба було раніше готуватися до народження дитини

Мій випис із пологового будинку був, скажімо так, незабутній. Чесно кажучи, сумно згадувати. Мій чоловік прийшов за мною просто з роботи директор не відпустив його взяти вихідний або хоча б пів дня. Я просила його підготувати все необхідне до народження сина, запевнив мене, що встигне та вийшло все навпаки. Якби зібралися ще раніше, випрали б білизну, облаштували квартиру, купили хоча б базові речі. А так… мені аж сумно й досі.

Коли повернулася додому, у квартирі панував страшенний безлад. Встидно було перед ріднею, яка приїхала привітати. На полицях товстий шар пилу, можна було писати пальцем малюнки. Про дитячий візочок чи комод навіть не йшлося нічого цього ще не купили. Чоловік і не подумав купити бодай розпашонки чи багатий пелюшок. Добре, що подружки поділилися підгузками, інакше не знаю, як би впоралась.

Я заміжня вже шість років. Ми довго чекали з народженням дитини: хотілося трохи стати на ноги, трохи пізніше вже почати життя батьків. Коли чоловік пішов на підвищення, вирішили, що прийшов наш час.

Я попередила свого керівника, що вагітна. Відразу ж звільнили інші, можливо, боролися б за свої права, але я сприйняла це спокійно, як знак долі. Вязала, вишивала рушники, читала, гуляла довгими вечорами по парку неподалік дому. У грошах гострої потреби не було, адже чоловік після підвищення отримував пристойну зарплатню. Ми мріяли й готувалися морально.

Але практично нічого не купили. Андрій (мій чоловік) був категорично проти мовляв, у нас така традиція, купувати все тільки після народження малюка. Сестра пообіцяла віддати свій дитячий комодик і ліжечко. Принесла ще всіляку всячину і просила, щоб я завчасно усе забрала, випрала, підготувала. Але чоловік наполіг: «Не чіпай! Не треба нічого купувати та прати до пологів». Я лише зібрала сумку в пологовий, більше нічого не торкала

А коли почалися перейми, Андрій мало не за голову схопився скільки ж всього треба! Я лежала під крапельницею й думала, що навіть випрані речі з пральної машинки не встигла дістати. Вони так і лежали у барабані, поки я не повернулася додому.

Добре, що дружні дівчата дали мені бодіки й підгузки було у що вдягати сина. А Андрій носився по всьому Києву, збирав десь на «Соломянці», десь на «Троєщині» дитячий одяг, візочок, ліжечко. Все це було запилене, в плямах, і мені довелося ще кілька днів відпирати й висушувати. Злості не було меж. Здавалося, що можу посваритися з усіма родичами та навіть подати на розлучення!

Перші кілька днів після повернення я тільки й займалася, що наводила лад у домі. Минуло вже два місяці після народження малого, але мене й досі не тягне запрошувати когось у гості.

Рідня порахувала, що час завітати, та вже організовують «святковий обід». Ну звичайно… Визначили, чим я маю пригощати, та хто має що принести. І ось так кожен влаштовує мені «роботу».

Мама не розуміє, чого я зла й засмучена. Каже: «Треба було раніше подбати девять місяців ти вдома, чим займалася? Попросила би чоловіка занести меблі, випрала і підготувала все. Як гарно вмовиш так і зробиш. На все треба покладатися лише на себе. На чоловіків надії мало»

Думаю, може, й справді сама винна, що не настояла, не підготувала заздалегідь? Чи мали б родичі допомогти більше? Що б зробила інша жінка на моєму місці? І чи пробачати все це чоловіку, якщо з самого початку не вийшло так, як хотілося?