П’ять років вона думала, що живе з чоловіком, але зрозуміла, що прагнула стосунків, як із мамою Олена родом із невеликого містечка. Саме там її вразили стріли Купідона. Вона закохалася в Олексія, і він відповів взаємністю. Вони вирішили втекти зі своєї малої батьківщини. Батькам сказали, що їдуть до Києва заробити на весілля. І справді поїхали, щоб заробити гроші. Але потім вирішили, що не витрачатимуть їх на гучне святкування. Зробили, як зараз модно: весілля у кедах і джинсах, подарунки — лише гроші, а замість справжнього застілля — фуршет. Гроші з подарунків пішли на погашення іпотеки. Тільки їхніх мам це не зупинило — коли молодята повернулися в рідне місто, їм влаштували скромне святкування. Минуло п’ять років від весілля. Подружжя вирішило почекати з дітьми, сплачували кредит, але на все грошей не вистачало. Мама Олени була рішучою, виховувала доньку сама, і при кожній розмові нагадувала, що вже чекає онуків. Але Олена ще не була готова. Часу наче вдосталь, тож із дітьми не поспішали. Згодом Олена почала висловлювати претензії до чоловіка, які до цього стримувала. Подзвонила подрузі і поскаржилася: — Він може годинами теревенити телефоном з іншими, а зі мною — ледь вітається… — Коли повернеться додому, зможете сісти й поговорити. — Я хочу після роботи подивитися романтичний фільм, а він постійно включає якісь жахи. — Скільки у вас телевізорів? Зараз же можна дивитись і з комп’ютера у навушниках… Але це вже не те, не родинне життя, якщо сидите поряд, а дивитесь у різні боки. — Теж так думаю! Мені здається, Олексій мене не розуміє! — Це досить незвичайне твердження. — Чому ти смієшся? — Добре, не буду. Олено, коли вам разом весело? — На відпочинку або коли приходять гості… Тоді він дуже турботливий… Довга бесіда торкнулася минулого: як Олена і Олексій знайомились, як дівчата заздрили її щастю, але з’ясувалося, що у глибині душі Олена мала незадоволену жіночу потребу — бути кращою для інших. Це була перша проблема, а ще інша… — Олено, яким ти уявляєш ідеальний шлюб? — Звісно, з дітьми. — Після появи дітей багато шлюбів, навпаки, розпадаються… — Чоловік має цікавитись моїм настроєм, підтримувати, оцінювати мої страви, хвалити вбрання… — А він цього не робить? — Каже, що все смачно, але мені це не достатньо. — Опиши детальніше: прийшов додому, ти його нагодувала — наприклад, картопляне пюре з котлеткою — і що далі? — Він радіє, посміхається. — Це ж теж комплімент! Було б гірше, якби відвертався й казав, що не голодний… Олена замовкла, ніби не до кінця розуміла, чому насправді невдоволена. Я запитала про стосунки з мамою. З’ясувалося, що мама Олени — дуже емоційна, переконливо опікувалася донькою і завжди підтримувала. Водночас подекуди була надмірно прискіпливою. У дитинстві Олена не знала тата, тому не мала прикладу, як по-різному люди можуть виражати емоції. Нарешті я сказала Олені: — Ти вже п’ять років одружена ніби з мамою — чекаєш, що чоловік буде поводитись так само. На перший погляд це дивно, але подумай… — Як же розлучитися з “мамою”? — Дуже просто: щоразу, коли у тебе претензія до Олексія, уявляй, що це не він, а добра, турботлива мама поруч. Змагатись із мамою він не може! — Оце так! — Ось і все! І побачиш: з часом претензії зникнуть!

Протягом пяти років Марічка була впевнена, що живе зі своїм чоловіком, а насправді підсвідомо мріяла бачити в ньому свою маму.

Все почалось у затишному містечку на заході України. Там Марічку пронизала чарівна стріла Купідона. Закохалась вона до нестями у Степана, а Степан у неї. Обоє розмріялися вирватися зі свого забутого куточка. Сказали батькам, що вирушають до Києва, мовляв, треба заробити грошей на весілля. Але насправді гроші потім здалися їм не важливими.

Вирішили зробити по-сучасному: церемонію провели у кросівках та джинсах, а замість подарунків тільки конверти з гривнями, і не справжнє весілля, а фуршет з канапками. Гроші з подарунків віддали банку за перший внесок за свою крихітну квартиру на Лісовому масиві.

Та мами їх, коли повернулися молодята до рідного міста, зібрали для них скромне частування у кафе під жовтим каштаном.

Минуло пять років. Дітей вони вирішили поки не заводити, жили поміж мішків з гречкою і засіками з крупами, сплачуючи свій іпотечний кредит, бо суми з весілля вистачило не на багато.

Мама Марічки була войовничою та вольовою жінкою, сама виховала дочку. По кожній розмові по телефону обовязково нагадувала, що вже давно годиться стать бабусею. Але Марічка ще не була готова. Час кудись тік, але бігти за ним не хотілося.

Тоді несподівано Марічка почала дорікати чоловіку тим, що раніше її навіть не хвилювало. Одного дня вона подзвонила мені уві сні й сказала:

Він розмовляє годинами з кимось по телефону, а зі мною: «Привіт» «Поки», і на цьому все.
Ну, коли прийде з роботи, зможете поговорити вдосталь, відповіла я, ковтаючи місяць замість кави.
Але я після роботи хочу подивитися якийсь український фільм про кохання, а він тицяє у телевізор лише жахіття.
Скільки у вас вдома телевізорів? Та можна ж дивитись на ноутбуці в навушниках… Хоча хіба це сімейне життя, якщо кожен занурився у свої світи, а очі дивляться у різні боки?

Під мерехтливим гудзиком полумяної лампи, що росте з-під столу, Марічка зітхнула:
Я теж так думаю! Не впевнена, що Степан мене розуміє
Незвичайний висновок! сміюсь крізь зелену папірцеву стіну.
Чого смієшся?
Добре, не буду. Марічко, коли ви щасливі разом?
На морі, або з друзями на шашликах Він тоді справжній чарівник.

Сон тривав майже годину. Вона розповіла, як познайомилися, і як всі дівчата їй заздрили наче весняному сонцю. Якраз під час сну зрозуміла все через те, що у Марічки залишилась невгамовна жіноча жага похвал і оплесків від інших. Це перша проблема. Але була і друга

Марічко, ти можеш описати ідеальне подружжя?
Обовязково з дітьми.
Часто так кажуть, але після того, як народжуються діти, подружжя розпадаються
Чоловік має цікавитися моїм настроєм, моєю роботою. Має помічати мою нову сукню, хвалити мої вареники
Хіба він цього не цінує?
Каже, що смачно, але цього замало.
Розкажи: приходить додому, ти годуєш його От наложила йому картопляне пюре з биточками і
Він тре долоні і усміхається, наче взяв у руки щасливу монету.
Та це ж також комплімент! Тобі було б приємніше, якби він відсунув тарілку і сказав, що не голодний?!

Марічка мовчить. Може, і не розуміє до кінця суть своїх нарікань. Але щось їй не дає спокою у чоловікові. Я довго думала, чого саме бракує, бо потрібна була впевненість у моїх думках. Тож питаю:
А які у тебе стосунки з мамою?

Виявилось, що мама у Марічки теж жінка зі струменями емоцій, щодня їй дзвонить, щось питає, підбадьорює, радить навіть у снах. Коли щось не так підставить плече, обійме мов калина біля хати: «Все буде добре!»

Чули таке, ніби дівчата, самі того не розуміючи, шукають у чоловіках риси батьків. А ще шукають крила тих, хто обдарує їх таким же обємним, міцним, гучним коханням, як мами. У Марічки ніколи не було тата, тому вона і не знала, що не всі люди можуть так щедро розкидати свої почуття, як її мама.

Уві сні я кажу Марічці: «Ось уже пять років, як ти стала дружиною своєї мами і чекаєш, що твій чоловік буде поводитися, мов друга мама». Спочатку Марічка здивувалася, а потім задумалася і погодилася.

А як мені розлучитися з мамою?
Дуже просто. Як тільки виникає незадоволення, уявляй, що це зовсім не через Степана, а поруч із тобою завжди знаходиться твоя турботлива мама, і саме з нею ніхто не зможе змагатися.
Оце так!
А далі претензії просто розтануть, як сніг на київських дахах весною!

І десь далеко зозуля рахувала гривні, а сон продовжувався у відтінках соняшникового золота.