Мій син та невістка подарували мені квартиру, коли я вийшла на пенсію: отримала ключі, підписала документи в нотаріуса – і тепер щомісяця отримую дохід від здачі житла, хоча навіть не просила про такий цінний подарунок!

Без категорії

Автор Ковальчук ТарасЧас читання 2 хв.Опубліковано 07.02.2026

Уяви собі, мій сину з невісткою зробили мені такий сюрприз, коли я вийшла на пенсію! Ото було прийшли вони до мене, віддали мені ключі й мерщій повели до нотаріуса. Я стою, в мене аж слів немає, лише прошепотіла:

Чому ви мені такі дорогі подарунки підносите? Та не треба мені нічого!

Це тобі премія до пенсії, ще й квартирантів пустиш, щоб було веселіше, сміється син.

Знаєш, я ще навіть у Пенсійний фонд не ходила! Тільки-но з роботи звільнилася, а вони вже все без мене рішили. Я давай відмовлятися, а вони мене притисли: мовляв, не сперечайся.

З невісткою Марією ми не відразу знайшли спільну мову то тиша, то раптом буря з нічого. І я могла заварити кашу, і вона. Довелося нам вчитися миритися, не сперечатися. З роками, Бог дав, добре вже ладнаємо.

Якось дзвонить мені моя своячка Олена, і як тільки почула про подарунок, почала вітати, а потім себе нахвалювати: Ось бачиш, яку файну доньку я виховала, що так до свекрухи поставилася!. А потім додає, що сама би такого не прийняла, бо краще б онукам залишила.

Пів ночі крутилася, думала, як же ж мені на саму пенсію жити я багато не треба, але все ж. Зранку покликала свого онука Назарчика, потихеньку почала питати, чи не був би проти, якби я йому квартиру лишила. Він скоро 16, до університету збирається, дівчина зявиться, додому до батьків її не поведеш.

Бабусю, ти не переймайся! Я сам собі зароблю на життя! посміхається Назарчик.

Усі відмовилися від квартири. І невістці пропонувала, і сину, й онуку.

Пригадалася історія з моєю старшою сестрою: у її своячки була хата, ту віддала, а потім мусила переїжджати в комуналку. За ту кімнатку трималася, наче за соломинку.

А наш дядько вже пятнадцять років, як його нема, а родичі досі не можуть поділити його спадщину усе сваряться.

Колись дивилася передачу, як мати з батьком оформили дім на сина, а той взяв і виселив їх, продав усе Батьки залишилися просто неба.

Плачеш Навіть не можу сказати чи від вдячності, чи від гордості за своїх дітей. Оформила пенсію нарахували дві тисячі гривень, а син здав мою квартиру за три тисячі гривень щомісяця. Ось тоді я по-справжньому оцінила подарунок: ну просто царський!

Мамин дзвінок у телефоні моєї невістки кардинально змінив мої наміри допомогти молодій родині з пошуком квартири Я живу сама у гарній однокімнатній квартирі в центрі Києва. Мій чоловік помер п’ять років тому, а від тітки я успадкувала ще одну “двушки” в іншому, менш престижному районі, але також із зручним плануванням. Здавала її акуратним молодим людям, раз на місяць приходила за орендною платою і перевіряла стан житла — два роки все було ідеально. Коли мій син одружився, разом із невісткою вони вирішили розпочати своє сімейне життя окремо — орендували квартиру і почали відкладати на перший внесок для іпотеки. Я не заважала їхньому вибору, хоча довгостроково планувала передати їм спадкову квартиру від тітки, дозволити продавати її, робити свій ремонт, меблювання тощо. Через рік після весілля у них народився син, і поява онука тільки додала мені впевненості, що треба оформити документи на сина. Аж поки тиждень тому не змінила свою думку. Це сталося після мого 60-річчя. Я вирішила святкувати красиво, виключно для себе — забронювала залу в ресторані і запросила багато друзів, родичів, а також сина з невісткою. З невісткою ми спілкуємось безконфліктно, хоча вона дуже емоційна і бувають спалахи негативних емоцій навіть у мою сторону, але я не тримаю зла, зважаючи на її молодість. Однак той випадок, коли вона виставила мене на посміховисько перед усіма гостями, повністю змінив моє ставлення до неї. Син із невісткою прийшли в ресторан із малюком. Через шумну атмосферу невістка попередила, що підуть годинки за годину, і я поставилася до цього з розумінням. Коли вони вже збиралися йти, невістка не могла знайти телефон, я допомагала, набрала її номер. Гості звернули увагу на метушню, у залі стало тихіше — саме тоді десь із підвіконня почувся злий гарчливий гавкіт і виття собаки! Усі повернули голови, невістка почервоніла, кинулася до вікна, схопила телефон і вимкнула дзвінок. Люди зиркали то на неї, то на мене. Ситуацію згладив мій брат, увімкнули музику, він виголосив тост, але, як то кажуть, щось уже дало тріщину. Увесь вечір я бачила, як гості перешіптувалися про «оригінальний» рингтон, який невістка поставила на мій номер. Наступного дня я попросила сина пояснити, але він сказав, що це дрібниця. Відтоді я не спілкуюсь із ними, а питання дарування квартири вирішила відкласти до кращих часів у наших стосунках. Хоча б почути від сина й невістки звичайні вибачення… Якщо вони до мене як до собаки — що ж, це їхнє право…

010

«Ти не дружина, а прислуга. І дітей у тебе немає!» – Мамо, Галина поживе у нас. У нас ремонт, там неможливо перебувати. Вільна кімната є, навіщо їй сидіти в будівельному пилу? – сказав чоловік Галини. Чоловіка цей варіант не бентежив, чого не скажеш про його дружину і матір. Свекруха і духу не переносила невістки. – Мені потрібно працювати, я не можу тут залишатися, – тихо сказала Галина. Дружина працювала дистанційно, їй була потрібна тиша та спокій. Андрій був цілий день на роботі, і з мамою під одним дахом було зовсім непросто. А Галина звикла бути вдома одна – їй ніхто не заважав. Галина дивилася на свекруху і не знаходила слів. Господиня явно не хотіла бачити її у своїй оселі, але, мабуть, іншого виходу не було. Всі сіли за стіл на вечерю. – Галино, подай, будь ласка, свій фірмовий салат, – попросив Андрій. – Андрію, не їж цю хімію. Я зробила тобі інший – більш здоровий, – бідкалася свекруха. Обличчя Галини змінилося: її чоловік мав алергію на помідори – та як свекруха могла про це забути? Ще з дитинства вона казала: «Не треба до лікарів бігати, таблетку дам – і все минеться». – У нього алергія. Навіщо ти поклала помідори в салат? – обурилася Галина. – Та що ти вигадуєш? Один помідор — нічого не буде, – відмахнулася свекруха. – Йому стане погано. – Галино, не драматизуй. Немає у нього алергії! Його ж рідна мати знає краще за тебе. – Я його дружина, і піклуюсь про чоловіка. – Яка ти дружина? Звичайна прислуга! У тебе й дітей немає! Ось будуть – тоді й поговоримо. Галина схопилася зі столу і вибігла у спальню. Свекруха завжди знала, куди боляче вдарити. Андрій поспішив заспокоїти дружину. – Андрію, пробач. Я краще поїду до батьків. Або працювати в офісі. Я не залишуся з твоєю мамою. – Дозволь, я спробую з нею поговорити. Вона припинить! – Ні, ми це вже проходили тисячу разів. Під одним дахом ми не зійдемося. Довелося тимчасово орендувати житло, щоб уникнути нового сімейного скандалу. Свекруха, звісно, була невдоволена, але іншого виходу не мала. А Галина раділа, що має такого турботливого та уважного чоловіка.

010