Ти — моя помилка юності Дівчина народила сина у 16 років. Батько теж був 16-річний. Без зайвих подробиць скандалу: після народження вони швидко розійшлися. Коли дівчина зрозуміла, що хлопець не хоче ні її, ні сина, вона миттєво втратила будь-який інтерес до дитини. Сина виховували дідусь із бабусею. У 18 років дівчина поїхала з новим хлопцем до найближчого міста, не дзвонила й не писала. Її батьки не шукали зустрічі з донькою. Було багато образ і запитань: як вона могла покинути свою дитину? Ганьба й біль — виховали таку! Дідусь із бабусею виростили онука. Хлопець досі вважає їх своїми батьками і дуже вдячний їм за дитинство, освіту — за все. Коли хлопцю виповнилося 18, його двоюрідна сестра виходила заміж. На весіллі були всі родичі, прийшла й його біологічна мати. До того часу вона була вже втретє одружена й мала ще двох дочок — старшій десять років, молодшій півтора. Хлопець хвилювався — хотів познайомитись з мамою й сестрами, поговорити і запитати: «Мамо, чому ти мене покинула?». Як би гарно не було з бабусею та дідусем, він все одно сумував і пам’ятав про матір, навіть зберіг її єдине фото (дідусь усе інше спалив). Мати базікала з родичкою, хвалилася прекрасними доньками. — А я, що зі мною, мамо? — запитав хлопець. — Ти? Ти моя помилка юності. Твій батько мав рацію — треба було зробити аборт, — холодно відповіла жінка й відвернулася. … Через сім років, коли хлопець уже мешкав у своєму затишному двокімнатному помешканні з дружиною та сином (завдяки бабусі й дідусю, а також тестям), задзвонив невідомий номер: — Сину, привіт, номер дала тітка. Це твоя мама. Чула, ти живеш недалеко від університету, куди вступила твоя сестра. Може, вона поживе у тебе? Вона ж рідня. Гуртожиток не подобається, зйом дорого, чоловік мене залишив, важко, одна донька — студентка, друга — школярка, третя от-от у садок піде… — Ви набрали неправильний номер, — відповів і поклав слухавку. Підійшов до сина, взяв на руки і сказав: — Готові? Підемо до мами, а потім всією сім’єю — до бабусі з дідусем у гості? — А на вихідних — всією родиною до села, так? — запитав маленький син. — Звісно, не можна порушувати справжні сімейні традиції! … Частина родичів засудили хлопця — мовляв, мав би допомогти сестрі. Але він вважає: допомагати потрібно лише бабусі та дідусю, а не незнайомій жінці, для якої він — помилка.

Ти помилка юності.

Дівчина народила у шістнадцять років. Батько її дитини був такого ж віку. Щоб не згадувати всі деталі скандалу, зазначу: після народження сина їхні шляхи швидко розійшлися. Як тільки Ганна зрозуміла, що Івану не нужен ні вона, ні дитина, будь-який материнський інтерес пропав хлопчик залишився з бабусею та дідусем, тобто з батьками Ганни.

У свої вісімнадцять Ганна поїхала з іншим хлопцем до Чернігова, забула про рідний дім. Вона не дзвонила, не писала. Її батьки теж не шукали зустрічі. Лишилися невисловлені докори й нерозуміння як могла вона покинути сина? Сором і біль, що виростили таку доньку.

Вони виховали онука. Для хлопця Антін та Катерина стали справжнім татом і мамою. Він й досі вдячний їм за дитинство, навчання, турботу про кожну дрібницю.

Коли хлопцю виповнилося вісімнадцять, двоюрідна сестра Оксана виходила заміж. На весіллі зібралася уся рідня, прийшла й його біологічна мати. На той час у Ганни був уже третій чоловік і ще дві доньки.

Найстаршій десять років, найменшій трохи більше року. Хлопець хвилювався, так хотів нарешті поговорити з матірю, дізнатися про сестер. І, звісно, запитати: «Мамо, чому ти мене залишила?»

Якими добрими й чуйними були його дідусь і бабуся, так тягнулася душа до матері. Навіть одне-єдине фото зберіг у таємному місці, бо дід усе спалив. Ганна весело розповідала кузині, які в неї чудові доньки, хвалилася, як та їй за них дякує.

А про мене, що скажеш, мамо? озвався хлопець.

Ти? Ти помилка моєї юності. Твій батько мав рацію: треба було зробити аборт, сказала Ганна, навіть не глянувши на нього.

… Минуло сім років. Антон проживав у власній затишній двокімнатній квартирі в Києві з дружиною і сином (усе завдяки дідусеві з бабусею і тестю з тещею). Якось пролунав дзвінок з незнайомого номера.

Сину, доброго дня! Тобі телефонувала мама. Мені дав твій номер твій дядько. Дивись, твоя сестра вступила до університету поруч з твоєю новою квартирою, можеш прихистити її на деякий час? Вона твоя кров рідна. В гуртожитку їй зле, а оренда дорога, і ще чоловік залишив мене, важко зараз: одна студентка, друга школярка, третя от-от піде в садочок, сказала вона.

Ви помилилися номером, відказав він, і поклав слухавку.

Антон підійшов до сина, взяв на руки й сказав:

Готуйся підемо разом до мами, а потім навідаємося всією сімєю до бабусі з дідусем, як завжди.

А в неділю до села поїдемо всі разом, так? спитав маленький Володя.

Авжеж, родинних традицій порушувати не можна!

Дехто з родичів докоряв Антону, казали, що він міг би допомогти сестрі. Та він вважав, що мусить турбуватися про бабусю та дідуся, а не про чужу жінку, для якої він лише прикра помилка.