Довгоочікувана онука
Ой, що ж вигадав мій син! зітхала я, коли вже вдруге за сьогодні намагалася дозвонитися до Сашка. А він знову у відрядженні десь за кордоном, та й звязку все нема. Хоч трісни не дозвонишся, поки не допливе до якогось порту. А в мене на серці так тяжко! Заснути не можу вже другу ніч.
* * *
А почалось усе ще декілька років тому, коли син не думав іти моряком в далекі плавання. Сашко вже дорослий чоловік, а з жінками все не складалося. Одні не подобались, інші чимось не влаштовували. А я, Галина Дмитрівна, серцем боліла, дивилася, як руйнуються стосунки з гарними та порядними, на мій погляд, дівчатами.
У тебе характер хоч куди! казала йому. Та хто ж втримається з такими примхами?
Мамо, нащо тобі всі ці розмови? Ти ж просто хочеш невістку, неважливо яку.
Ні, не собі, а тобі ж! Щоб порядна була, щоб любила по-справжньому.
Відповідав лише поглядом чи мовчанкою й це ще довго гріло мою образу. Як же так? Ростила, жаліла, а тут він, мій син, раптом став переплювати мене у життєвій мудрості?.. Та хто кого ще вчити має?
А чим тобі Катерина не догодила? Гарна ж була, порядна!
Мамо, не хочу про це.
Дарма ти з нею, бурмотіла я, та хоч з Даринкою було все добре ж.
Мамо! зітхав, ніби втомлено закриваючи тему.
Я вже не знала, що вигадати, просто діймала його своїми мріями про онуків, про справжню родину.
Потім він зовсім облишив усе та влаштувався працювати на суднах. Прибув одного разу зі знайомим і вже через місяць у нову професію. Я відмовляла, сварилася:
Та нащо воно тобі, Сашко? Далеко ж, важко! Заробіток то що, коли я тебе бачити не буду? Може, вже час і про сімю подумати
Ой, мамо, грошей маю назбирати! Все для сімї, ти ж сама казала дітям треба!
Заробляв він добре. Після першої ходки ремонт у квартирі, після другої банківська карта мені в подарунок.
Щоб ти ні в чому собі не відмовляла, мамо!
Мені нічого не треба, окрім онуків! відповідала я.
Та не цим, а власною зарплатою обходилася. Працювала ще у своїй аптеці, пенсія була ще не скоро.
Так ми й звикли жити. Син приїздив ненадовго, одразу до друзів, гостював, гуляв і знов кудись поспішав. Дівчат приводити до мене перестав.
Коли я йому це пригадала, почула у відповідь:
Щоб ти не мучилась, мамо. Я не збираюсь на таких одружуватися!
Мене образило те, що син назвав мене надто довірливою.
Всі твої наречені тобі здавались гарними. Бо ти усіх бачила очима віри.
Довго ще я сумувала, але одного вечора випадково побачила його з новою дівчиною. Сашко почервонів, бо я не втрималась підійшла знайомитися.
Марічка мені одразу сподобалась. Висока, худенька, з темними кучерями й тихим, але добрим поглядом. Зустріч з нею змила всі мої журби Може, нарешті зустрів свою справжню долю, думала я.
Весь Сашків відпустка вони були разом. Я й Марічку кілька разів до нас запросила. Вона справила гарне враження розумна, культурна, в розмові цікава. І тут, збираючись у новий рейс, Сашко раптово заявив:
Мамо, ми з Марічкою більше не спілкуємось. Тобі теж не слід з нею говорити.
Я не могла зрозуміти, що трапилось, і деякий час думала лише про це.
* * *
Минав рік. Син повертався додому, але при розмовах про Марічку був короткий і холодний.
Боже мій, що ж знову? не витримала я.
Мамо, це моя справа. Не лізь, будь ласка!
Я розгубилася, майже заплакала. Але Сашко поїхав у дальній рейс, а для мене знов почалося щоденне чекання
Якось на роботі до мене в аптеку зайшла дівчина купити дитяче харчування. То була Марічка! З нею невеличка дівчинка у візочку.
Марічко, як ти? Сашко нічого не сказав, просто поїхав і заборонив мені дізнаватись!
Та що тут казати гірко посміхнулась вона.
Розкажи, що сталося? Мій син міг образити?..
Та вже як є Я не тримаю зла. Ми підемо ще в магазин треба встигнути.
Заходь до мене, побалакаємо! Я по змінах працюю.
Марічка якось обережно прийшла на наступну зміну. Потроху ми розговорилися. Вона розповіла, що завагітніла від Сашка, а він сказав, що не готовий ні до батьківства, ні до тривалих стосунків. Поїхав і зник.
Ну нічого, нам з донечкою весело й удвох, зітхнула вона.
Я мало не заплакала, звертаючись до дівчинки у візочку:
То це ж моя онука? Як її звуть?
Ганнуся, тихо сказала Марічка.
Ганнуся
***
Мене розривали переживання. Я випитала, що Марічка знімала квартиру, але грошей катма, роботу з маленькою дитиною знайти важко. Вона подумувала повернутись до батьків. Лише від думки, що втрачу онуку та більше її не побачу, у мене похололо серце.
Переїжджай до мене, Марічко, з Ганнусею! Я допоможу, підтримаю; он скільки Сашко грошей присилає їх і витрачати нема на що. Ганнусі все буде.
А Сашко що скаже?
А кого цікавить, що він скаже? Сам наробив, дитину залишив я зобовязана виправити його провину!
І вони переїхали. Я не шкодувала ні сил, ні грошей на внучку. Навіть на роботі частіше брала вихідні, щоб більше бути з Ганнусею. Марічка знайшла роботу, іноді допізна поверталася. Скаржилася на складних клієнтів, втому.
Відпочинай, я й Ганнусю сама викуплю, і спати покладу.
Час від часу я думала про те, як оформити квартиру на Ганнусю, щоб у дитини було майбутнє. Пішли ми до нотаріуса а не можна, мовляв, поки Сашко не виписаний.
До його повернення залишалися лічені дні. А Марічка все частіше була не вдома. Одного разу я побачила зібрану сумку.
Збираєшся зїжджати? запитала я строго.
Я боюся, що приїде Сашко й нас вижене. Дарма я погодилась Краще до батьків.
Ніхто вас не вижене, це моя квартира! Ти знаєш, де карта, можеш брати гроші, не пропадай на тій роботі.
Марічка мовчала.
* * *
Настав день повернення сина. Я зранку вирішила зазирнути в кімнату Марічки її не було, а Ганнуся солодко спала.
Дивно Марічка ніколи не йшла на роботу так рано!
Поки готувала улюблені страви Сашка, уявляла нашу зустріч: як він побачить Ганнусю й попросить пробачення у Марічки.
Пролунав дзвінок у двері.
Сашко стояв на порозі:
Привіт, мамо. Це хто з тобою?
Сам добре знаєш! Он твоя донька Ганнусю подивись!
Яка ще донька? Про що ти? розгубився Сашко.
Я з обуренням розказала все, як є. Він схопився за голову:
Мамо! Це не моя дитина! Марічка тебе ошукала. Я вже давно здогадувався, що їй потрібні лише гроші. Що вона у тебе взяла?
Нічого! Просто я обурилася.
Перевір свої заощадження! Впевнений, вона втекла вже з усім!
Та де там! Вона на роботі!
Почекаємо й розберемо все!
Ми чекали до пізньої ночі. Я розповіла, як познайомилася з Марічкою, як хотіла переписати квартиру на Ганнусю. Сашко терпляче повторював, що мене вводили в оману, але я не вірила його словам.
Перевіримо все тестом ДНК! сказав син.
Я погодилася, гордо піднявши підборіддя.
Вечір перейшов у ніч. Марічки не було, не відповідала й на дзвінки. Я пішла в аптеку, де вона начебто працювала там про таку навіть не чули, фото не впізнали.
Повернувшись додому, перевірила всі схованки ані грошей, ані банківської картки! І речей Марічки теж не було лише дитячі.
Як так?! Не могла ж вона лишити Ганнусю й втекти?
А що їй до того! похмуро засміявся Сашко. Хлопці розповідали, що вона вже не одного ошукала Дитина взагалі не відомо від кого.
Я плакала від сорому і злості:
Чому ж не попередив, синку?
Не хотів тобі псувати настрій
І що тепер?
Заяву до поліції, мамо! Слава Богу, що квартиру не оформили.
Заяву подали, але Марічку не знайшли. Шукали місяцями немов крізь землю провалилася. З карти вона встигла зняти небагато тільки-но я повідомила сину, він зразу рахунок заблокував. Карту пізніше знайшли на вокзалі.
Ганнусю дозволили залишити зі мною. Я була змушена звільнитися з аптеки, але грошей Сашка вистачало. ДНК-тест підтвердив, що Сашко не батько, але я настільки прив’язалася до Ганнусі, що подумала не розлучусь із нею. З сином вирішили: будемо ростити, як свою. Марічку заочно позбавили батьківських прав, а мені довелося поновитися на роботі й оформити опікунство.
Життя трохи заспокоїлося. І ось минув ще рік Сашко розпрощався з рейсами й привів мені невістку:
Познайомся, мамо, це Соня. Тепер і ми разом, і Ганнуся не буде самотньою.
Я розгубилася:
А Соня вона все знає?
Вона щиро усміхнулась:
Дуже приємно, пані Галино! Сашко мені розповів все. Я щаслива допомагати виховувати Ганнусю. Якщо дозволите, буду для неї мамою.
Я завершую роботу в морі, додав син, ми із Сонею удочеримо Ганнусю.
Очі мої наповнилися радістю та дещицею сліз:
Господи, яке ж це щастя! Заходьте всі до стола я ж готувала, чекала. Нарешті в моїй хаті справжня родина!
