Повернулась додому раніше
Ти на зупинці? голос Сергія зірвався на високій ноті. Просто зараз? А чому не попередила? Ми ж домовлялися на четвер!
Хотіла зробити сюрприз, Ганнуся похмурилась. Сергію, ти чому не радий? Я втомилася, як кінь! Виходь вже, допоможи мені!
Зачекай! різко обірвав він. Не йди сюди Тобто йди, але Ганнуся, слухай, у нас удома хоч мак сій. Я вчора все доїв, нічого немає.
Давай так: ти зараз забіжи в цілодобовий, той, що під нашими вікнами. Візьми мяса, яловичини гарної.
Сумка боляче тягнула плече, і Ганнуся із заплющеними очима застогнала різкий біль у попереку, що вже став звичним за останні два місяці, прошив аж до самого копчика.
Обережно поставила важкі сумки на побитий часом асфальт зупинки.
Видихнула, прикладаючи долоню до кругленького животика.
Всередині дитинка несхвально заворушилася. Шостий місяць це тобі не жарти, особливо коли вирішила чоловіка здивувати та повернулась до Львова на три дні раніше, ніж планувала.
Так скучила, що останніх сто кілометрів автобусом рахувала кожне село і стовпи.
Думала: «Що той Сергій робить зараз? Навіть не здогадується, що я вже біля дому тільки десять хвилин пішки».
Дорога до будинку здавалась нескінченною.
Сумки, набиті галицькими гостинцями банками домашнього повидла, запашним салом, великими яблуками, тягнули вниз, мов камені.
Розмірковуючи, чи дочовгає, Ганнуся зупинилася: спина нестерпно нила.
Вийняла телефон і набрала чоловіка.
Сергійку, привіт, прошепотіла, коли той нарешті підняв слухавку.
Ганнуся? Що трапилось? Все гаразд? залунав стривожений голос чоловіка.
Все гаразд, дурненький. Я вже приїхала!
Стою біля дому на зупинці. Приходь, допоможи.
Сумки то просто жах. Мама як завжди півгосподарства мене запакувала…
У телефоні повисла дивна пауза. Ганнуся навіть подивилась на екран чи не вимкнувся.
Ти вже тут? Прямо біля дому? Чому не попередила? Ми ж на четвер домовлялись!
Хотіла сюрприз, зітхнула Ганнуся, ледь не в сльози. Сергію, чого ти такий непривітний? Я така втомлена. Виходь, будь ласка.
Зачекай! Не підходь. Тобто підходь, але Слухай, у хаті пусто, я все вчора з’їв, нічого немає.
Зайди по дорозі до «Сільпо», ну, того, що за рогом, й купи яловичини гарної.
Я сьогодні не пішов на роботу, взяв відгул. Хотів приготувати обід і зустріти по-людськи.
Яку яловичину, Сергію? Ганнуся стояла опираючись об сумки, переборюючи біль. Чуєш мене? Я вагітна шостий місяць, ледве тягну дві торби й стою серед вулиці!
Мені так зле. Окрім картоплі та яєць нічого не треба.
Зустрінь мене, я їсти хочу і спати.
Та ти не розумієш! забалакував ще швидше Сергій, перебиваючи її. Хочу, щоб усе було ідеально. Ну що тобі коштує?
Магазин за два кроки. Візьми м’яса, картоплі свіжої, бо стара вже згнила.
Попроси когось допомогти чи несеш потроху… Будь ласка. Я тим часом усе приготовлю.
Ганнуся дивилась на свої червоні долоні, перетягнуті ручками зручних господарських сумок. У грудях піднялась гірка хвиля образи.
Сергію, ти адекватний? голос затремтів. Пропонуєш мені, вагітній, іти в магазин за мясом, бо тобі захотілося приготувати?
Сам не можеш спуститись?
Я вже почав… ну, готувати! Якщо зараз вийду все провалиться.
Ганнусю, ну будь ласка! Я тебе так чекав.
Візьми яловичини гірень грамів вісімсот, і картоплі маленький мішечок.
Я вже тут усе підготую. Давай, я чекаю!
Він вимкнувся.
Ганнуся залишилась стояти, дивлячись в темний екран.
В голові не вкладалося сльози душили її просто на самотній зупинці, під холодною жовтою лампою ліхтаря.
Замість обіймів і теплого ліжка похід по яловичину.
«Може, справді щось неймовірне придумав?» майнула думка.
Глибоко зітхнувши, вона підняла сумки і, шкутильгаючи, пішла до магазину.
***
Ганнуся котила візок між стелажами, ловлячи на собі співчутливий погляд сонної касирки.
Яловичина виявилася важкою, а сітка картоплі нестерпно тяжкою.
Коли вийшла з магазину, майже не відчувала пальців вони стали деревяними крюками.
Знову задзвонив телефон.
Купила? весело запитав Сергій.
Купила, крізь зуби відповіла Ганнуся. Я вже під підїздом. Відчиняй двері.
Стій! Сергій заскиглив. Не заходь, почекай на лавці. Десять хвилин, не більше.
Ти з мене знущаєшся? зірвалась Ганнуся, не зважаючи на кількох перехожих. Сергію, я зараз тут з відчаю народжу! Які десять хвилин? Я ледве стою!
Сюрприз не готовий! вперто гнув своє він. Якщо зараз зайдеш все марно. Сядь, подихай. Пять хвилин, клянусь! Все, кладу слухавку, не встигну!
Вона плюхнулась на деревяну лавку біля свого будинку. Торби з гуркотом впали поряд.
Хотілось з усієї сили жбурнути цю нещасну сітку з мясом у вікно на третьому поверсі.
Минуло десять хвилин. Потім двадцять.
Ганнуся сиділа, схопившись руками за живіт, і відчувала, як усе всередині закипає.
Уявляла: а якщо зараз переступить поріг, а там що? Море жовтих тюльпанів? Вечеря при свічках? Сурмач на підвіконні?
Та нічого з цього не варте того, щоб її, вагітну, залишили чекати після безсонної ночі.
На тридцять пятій хвилині двері підїзду прочинились.
Вибіг Сергій. Виглядав, як після бурі футболка навиворіт, піт на чолі, волосся дибки.
О, сидиш! натягнуто всміхнувся, хапаючи сумки. Ти чого така сердита? Бач, сонце Він затнувся. Пішли вже!
Ти чому весь мокрий? Ганнуся мружилась, ледве підводячись, тримаючись за перила. І чого від тебе тягне «Галою» на квартал?
Побачиш, Сергій підстрибом попрямував до ліфту, ледь стримуючи радість.
Піднялись. Сергій урочисто відчинив двері.
Ганнуся зайшла до прихожої різкий, майже задушливий запах хлорки й дешевого освіжувача з ароматом «карпатської свіжості».
Пройшла до кімнати. Потім на кухню. Потім у ванну.
Квартира була чистою. Хоча правильніше порожньою, як після прибирання на Великдень.
Всі речі по місцях, килим ще вологий, поли блищать.
Статуетки Gаннусі затислись у кутку, мов чужі.
Ну що? сяяв Сергій. Сюрприз!
Ганнуся повільно повернулась до нього.
І це все? пошепки.
В сенсі «все»? Ганню, я три години тут бігав, мов черниця у Чистий Четвер!
Я підлогу помив під кожною шафою, посуд перемив, унітаз хоч у дзеркало дивись.
Я хотів, щоб ти приїхала і все вже чисто, щоб нічого не робила.
Я носився, поки ти там по мясо бігала!
У горлі піднявся ком.
Ти заради того, щоб підлогу помити, змусив мене тягтись за мясом і картоплею?
Ти не прийшов, бо мив підлогу?
Так, бо я ж хотів як краще! Ти завжди бурчиш, що я по хаті нічого не роблю.
От я й довів!
Ти приїхала раніше, я не встигаю! Довелось затримати тебе, щоб усе завершити!
А ти замість «дякую» така, ніби я в борщ тобі плюнув.
Сергію, ти що недоумкуватий? Мені плювати на твою підлогу!
У мене спина болить, трясе від втоми, а ти змусив мене торби волокти!
Я вагітна! Ти розумієш це слово? Мені треба, щоб ти за руку зустрів, додому довів, а не з шваброю носився!
Сергій почервонів. Жбурнув ганчірку в раковину.
Почалося! закричав. Тобі ніколи не вгодиш! Я з пятої ранку повзу рачки, сюрприз роблю а ти ореш!
Ти бачила, яка чистота? У день весілля такої не було!
Навіщо мені чистота, якщо я натомість страждаю? Ти примусив мене мерзнути півгодини на лавці!
Мені ноги гудуть, я ледь жива!
Ти змусив мене важке нести, коли мені й так зле, Сергію! Це не сюрприз, це знущання!
Це знущання?! Сергій почав носитись кухнею і махати руками. Вибач, що не ідеальний! Інша б тільки зраділа: чоловік прибирання зробив, обід готує! А ти…
Тобі тільки себе шкода! Ой, мій живіт, ой, моя спина!
А я, думаєш, не втомився? Я всю ніч не спав, чекав, щоб зробити приємно!
Ганнуся закрила обличчя руками.
Ти нічого не розумієш… схлипнула. Ти проміняв мій стан на ідеальні плінтуси.
До чого тут плінтуси?! закричав знову, вдаривши по столу. Це ти все зіпсувала! Якби їхала в четвер встиг би й прибирання, і сюрприз, і чистота, все було би ідеально!
Але ж треба було раніше! І мене винуватити
Ти просто невдячна, Ганнуся. Невдячна!
Він грюкнув дверима у спальні.
Малюк у животі трусонув ніжкою. Ганнуся сіла на табурет, дивлячись на пакет мяса, що так і залишився на столі.
Вона почувала себе жахливо клубок підступив до горла.
Минуло десять хвилин, і двері злегка прочинились.
Мясо смажити? похмуро кинув Сергій. Чи ти голодуватимеш на зло мені?
Не треба нічого, тихо вимовила Ганнуся, не повертаючись. Залиш мене в спокої. Я хочу спати.
Будь ласка, гримнув дверима.
Ганнуся встала і, захитавшись, пішла до ванної.
У дзеркалі бліде змарніле обличчя з синцями під очима.
Згадала, як у маршрутці уявляла, що чоловік її обійме, скаже: «Слава Богу, ти вдома».
Та де там обняв…
Коли вийшла з ванної, сварка спалахнула з новою силою.
Він знову на неї накричав, а потім кинув у неї шматком мяса.
З дому вона втекла у чому була добре, що ще не встигла перевдягнутись.
Знову повернулася до батьків.
***
Весь рід і родичі, і свекруха з чоловіком, і двоюрідні, всі благали не розлучатись.
Сергій постійно телефонував, випрошував повернення.
Та Ганнуся вже все для себе вирішила: такий чоловік їй не потрібен, розлучення буде неодмінно.
Навіщо їй чоловік, який чисту підлогу ставить вище здоровя власної дитини?..
