Оленко, ти ж розумієш, яка зараз ситуація зовсім безвихідь, Юрій Петрович витер рукою лоба й стомлено зітхнув. Галина вже два місяці не дає мені проходу.
Їй у Туреччині сподобалася якась навчальна програма для Назарчика. Ну, нашого сина, сам розумієш.
Каже, хлопцю треба давати старт у житті, англійську підтягнути. А де гроші брати?
Ти ж знаєш, я зараз без роботи.
Олена повільно підвела очі на батька.
І ти вирішив, що продаж дачі це найкращий вихід? тихо запитала вона.
А що ще? пожвавився батько, нахилившись до столу. Дача пустує. Галина туди взагалі не їздить, їй нудно, ті комарі…
Вона навіть не знає, що обєкт вже давно не мій офіційно. Думала, що виставимо на продаж і будемо жити, як у казці.
Оленко, ти ж дівчина розумна. Давай так: зараз ти офіційно продаєш дачу. Забираєш свої гроші ті, що десять років тому мені позичила, до копійочки!
А все, що зверху на ринку «набігло», віддаси мені. По-родинному.
Ти ж не в збитку, правда? Своє повернула, та й ще батькові допомогла.
Батько прийшов у гості без запрошення. Останні роки бачилися рідко у нього давно інша сімя, інші турботи, і його старша донька туди не особливо вписувалась.
Олена підозрювала, що тато прийшов не просто так. Думала, знову про гроші попросить, але Пропозиція з його вуст звучала дивно.
Тату, а давай згадаємо, що було десять років тому, спокійно сказала Олена, вислухавши. Коли ти прийшов і сказав, що тебе терміново треба на операцію й реабілітацію.
Памятаєш?
Юрій Петрович скривився.
Та ну, навіщо минуле ворушити? Головне, видужав же, слава Богу.
Минуле? Олена легенько посміхнулась і похитала головою. Я на той час пять років збирала гроші, копійка до копійки. Хотіла на перший внесок за квартиру.
По суботах працювала підробітками, щоліта на відпустки не їздила, економила на всьому. І тут ти. Без роботи, без заощаджень, зате з другою дружиною Галиною та сином Назаром.
Ти тоді у мене всі збереження забрав!
Я тоді вже не бачив виходу, Оленко! Що мені, на вулиці вмирати?
Я ж пропонувала допомогти, не слухаючи, продовжила Олена. Але я чесно сказала: боюсь лишитися і без грошей, і без житла, якщо з тобою щось трапиться.
У тебе ж законна спадкоємиця Галина. Вона б мене навіть на поріг тієї дачі не пустила.
Ми тоді цілий тиждень торгувалися, памятаєш? Ти навіть не хотів розписку підписувати, ображався:
«Як ти можеш не довіряти власному татові!»
Я ж просто хотіла гарантій.
То ж отримала свої гарантії! перебив її Юрій Петрович. Оформили купчу, дача стала твоєю.
Я ж продав її тобі насправді майже за безцінь, рівно за суму, що пішла на лікування.
Але домовилися: я користуюсь, а як зявляться гроші відкуплю назад.
Минуло десять років, відрізала Олена. Десять, тату. Хоч би раз за цей час ти згадав за викуп? Хоч гривню повернув? Ні.
Весь цей час ти жив там літом, саджав свої помідори, топив дрова, які я купляла.
Податки на дачу на мені. Кришу ремонтувала сама три роки тому.
Ти жив, як господар, ні в чому собі не відмовляючи, поки я ще й іпотеку платила.
Юрій Петрович дістав носовичок і витер чоло.
Ну, не працював я, Оленко Ти ж знаєш, після хімії довго не міг оговтатись, далі вік, ніде не беруть.
Галина вона, як квітка ніжна. Її офіс руйнує.
Живемо з її продажів через інтернет, ледве на життя вистачає.
Ніжна натура? Олена підвелась і почала крокувати по кухні. Я ж, мабуть, як броня?
Я можу на дві роботи бігати, щоб іпотеку платити й ще твоє «санаторне» життя на дачі забезпечувати?
І тепер Галина вирішила, що треба продати дачу, щоб Назарика на Туреччину випхати?
Мою дачу, тату! Мою!
Оленко, ну формально твоя. Але ти ж розумієш, то було тимчасове рішення.
Я ж батько! Я ж тобі життя дав! Невже ти зараз будеш за ці метри триматися, коли брату треба старт?
Брату? Олена різко зупинилась. За все життя я його бачила двічі.
Він мене навіть з днем народження не привітав жодного разу. А Галина хоч раз спитала, як я живу? Як я ці кредити тягнула всі ці роки?
Вона ж досі впевнена, що ти в тебе бізнеси, акції, просто тимчасово негаразди.
Ти їй брехав всі десять років, тату.
Юрій Петрович відвів погляд.
Я ж хотів, як краще Не хотів її засмучувати.
Вона емоційна, стала б скандал піднімати, мовляв, для чого я майно від сімї забрав.
Від сімї?
Оленко, ну не чіпляйся до слів! тато зірвався на підвищений голос. Я ж діло пропоную! Зараз дача коштує у пять разів дорожче, ринок росте.
Ти забираєш свої чотириста тисяч гривень, що на лікування давала. Це ж справедливо? Справедливо! А решта вісімсот мені.
Мені треба Назарика влаштувати, Галині зуби вставити, машину підлатати стара розвалюється.
Тобі ті вісімсот тисяч не принципово, у тебе ж у Києві своя квартира, пристроєна.
Допоможи родині!
Олена дивилася на нього і не впізнавала, де той чоловік, що колись читав їй на ніч казки.
Ні, твердо сказала вона.
Що «ні»? тато вражено роззявив рота.
Я не буду продавати дачу. І тим більше не віддам тобі ніяких грошей «зверху».
Дача належить мені і юридично, і по совісті.
Ти десять років жив там безкоштовно, відновився, відпочивав. Рахуй це моїми аліментами тобі.
Але на цьому все.
Ти що, серйозно? обличчя Юрія Петровича почервоніло. Ти хочеш у батька останнє забрати?
Без мене ж цієї дачі й не було би! Її ще твій дід будував!
Саме так, дід. І він би в могилі перевернувся, дізнавшись, що ти хочеш сімейне гніздо продати, щоб заплатити за якісь курси на відпочинку для хлопця, котрий у девятнадцять нічого для себе не зробив!
Олено, отямись! закричав батько, схопившись. Ти мені винна! Я тебе виростив! Якщо зараз не погодишся, я я всім скажу, яка ти скупа.
Я Галині все розповім, вона прийде й таке влаштує, що мало не здасться!
У суд підемо! Оскаржимо угоду! Кабальна угода, от! Ти скористалася моєю хворобою й виманила майно!
Олена гірко посміхнулась.
Спробуй, тату. У мене всі квитанції з клініки. Всі перекази на твоє імя.
І договір купівлі-продажу, який ти сам підписав при свідомості у нотаріуса, коли був у ремісії.
Твоя Галина, до речі, сильно здивується, коли дізнається, що ти дачу продав ще до того, як Назар у перший клас пішов.
Ти ж їй говорив, що це спадщина?
Оленко голос батька став мяким, майже жалісливим. Дочко, ну прошу. У Галини зараз важкий час
Дізнається правду вигнать мене. Вона ж молодша на пятнадцять років, зі мною тільки через стабільність.
Не буде дачі, не буде грошей стане непотрібен. Ти хочеш, щоб батько скитався по гуртожитках?
А ти раніше про це думав? у Олени закипала образа й злість. Коли роками не працював? Коли Галині дозволив у кредити лізти? Коли обіцяв їй «золоті гори» за мій рахунок?
Так, не допоможеш? піднявся Юрій Петрович. От виростив раді такого!
Йди додому, тато. Розкажи Галині правду. Тільки так збережеш залишки гідності.
Давися тією дачею! кинув Юрій Петрович, йдучи. Але знай: ти мені більше не дочка! Забудь мій номер!
Батько пішов, а Олена лише сумно посміхнулась: ніби він коли-небудь був
Батько кинув їх, коли їй було сім.
***
Дзвінок пролунав у суботу вранці. Незнайомий номер.
Алло?
Це Олена? одразу впізнала мачуху. Що ти собі дозволяєш, дівко?
Думаєш, ми не знаємо, як ти Юру обдурила? Він все розповів!
Підсунула йому якісь папери, коли він після наркозу нічого не розумів!
Галино, доброго ранку, спокійно відповіла Олена. Якщо бажаєте поговорити, будь ласка, без криків.
Яке ранку?! Позов уже готовий!
Наш юрист сказав, що таку угоду в суді зламають за хвилину. Ти скористалась хворобою батька, відібрала родове майно майже даром!
Залишимо тебе без нічого!
Галино, слухайте уважно.
Розумію, що Юрій Петрович розповів свою версію. Але у мене всі докази: гроші були витрачені на його лікування.
Більше того є роздруківки всіх його повідомлень за десять років, де він дякує за те, що я дачу тримаю і пускаю його туди жити.
Там чорним по білому написано: «Дякую, доню, що дача у надійних руках».
Як думаєте, що скаже суд?
На тому кінці тиша Галина й не чекала такого.
Ти просто прошипіла вона. Тобі мало власної квартири? Хочеш у брата останнє забрати? Назару вчитись треба!
Назару треба йти працювати, відрізала Олена. Я в його віці вже працювала.
А вам, Галино, час би правду дізнатись. Памятаєте його «акції»? Він вам так казав?
Які акції? у голосі Галини зявилось зневіру.
Ті, яких ніколи не було. Він просто брав ті гроші, які я надсилала по-людськи кожного місяця, і називав це «дивідендами».
Перевірте його виписки, якщо не вірите. Ваш чоловік обдурював! Просив усе в мене, прикриваючись хворобою.
А я лізла в борги, думаючи, що батька рятую! Лише недавно про все це дізналась.
Галина кинула слухавку. А увечері Олена отримала смс від батька:
Всього три слова: «Ти все зіпсувала».
***
Вона не відповіла. За кілька днів сусіди з дачі розповіли їй про грандіозний скандал.
Галина кричала і жбурляла чоловікові речі з вікон дачного будинку, доки не приїхала поліція.
Зясувалося, що Галина, розраховуючи на швидкий продаж дачі, вже залізла в борги, взявши величезний кредит на той самий «старт» для сина.
Юрію Петровичу довелося поїхати. Галина подала на розлучення, дізнавшись про обман.
Син Назар, звиклий до легкої руки, жодного співчуття не проявив швидко перебрався до дівчини, сказавши: «Старий сам винен».
Де зараз батько Олена не знає. І дізнаватись не хоче.
