Як свекруха забрала нашого сина
Відтоді, як наш син одружився, ми наче втратили його. Він майже не навідується до нас, завжди сидить у тещі. Вона постійно потребує термінової допомоги чесно, навіть уявити не можу, як вона жила раніше, поки її донька не вийшла заміж за нашого сина.
Наш Ярослав одружений вже більше двох років. Після весілля молоді оселилися окремо у квартирі, яку ми з чоловіком купили йому ще на першому курсі університету. З дитинства Ярослава ми виховували в любові й розумінні. Ще до шлюбу він жив окремо, бо квартира була ближче до його роботи.
Не скажу, що невістка мені одразу не сподобалась, але бачила Оксана ще надто молода для серйозного сімейного життя, хоча Ярослав старший за неї лише на два роки. Вона часто поводилася як дитина то зніжена, то вередлива. А мій син такий добрий я весь час лише гадала, як він даватиме собі раду з нею.
А якось зустріла я Оксанину матір і тоді зрозуміла звідки все походить. Хоч ми однолітки, та її поведінка була ніби дитяча: вередлива, інфантильна, постійно шукала когось, хто все зробить за неї. Вже на день весілля доньки вона мала за плечима шість розлучень.
З нею поговорити ні про що, живе у своєму світі, хоч і не навязується. Спілкування зводилось до формальних привітань і порожніх слів.
Тривожні дзвони почалися ще до весілля, бо Оксана постійно тягнула Ярослава до своєї мами: то кран протікає, то вимикач зламався, то полиця в кухні відпала Перші рази я не звертала уваги: думала собі немає чоловічої руки в домі, треба допомогти.
Минали місяці, поломок у тещі не ставало менше, а до нас син все рідше приходив: Мамо, вибач, ми з Оксаною до її мами, там знову щось сталося Згодом усі свята почали відзначати лише у тещі, а в нас за столом я, моя мама й чоловік.
Звісно, сумно втратити присутність сина на сімейних застіллях, але ще болючіше коли він і на прохання про допомогу відповідає відмовою.
Недавно ми купили новий холодильник, попросили Ярослава допомогти занести додому. Спершу погодився, а через день подзвонив: Мамо, не встигну, у мами Оксани пральна машина протікає маємо бути там. Чоловік зателефонував Ярославу, й почув крізь трубку голос невістки: Хіба ваші батьки не могли вантажників найняти?. Син таки приїхав, але розлючений.
Тату, що ж ти не викликав бригаду? Я ж тепер це волокти маю!
Я не витримала й подумала: а чого це теща не кличе майстра? Що, в їхньому світі немає сантехників? А Ярослав лиш пробурмотів: Вона жінка самотня, її так легко обдурити, можуть грошей набрати, нічого не зробити
Тоді мій чоловік не витримав: Може, твоя теща й не знає толк в техніці, але от пасти одну овечку уміє водить тебе кругом пальця. Ярослав розсердився й пішов. Я мовчала бо того разу чоловік мав рацію: нова рідня постійно сидить у Ярослава на шиї. Там він і сантехнік, і електрик, і все на світі, а до нас дороги не має.
Після цієї сварки син не розмовляє з батьком вже понад два тижні. І чоловік вперто не дзвонить першим, гордість йому не дозволяє. А між ними я розірвана між двома вогнями З одного боку чоловік не помилився, та можна було ж сказати інакше, спокійніше. Тепер Ярослав весь у образі, бачитися не хоче. А я не готова втягнути його в ці дурні суперечки й втратити сина.
Чоловік стоїть на своєму: перший не подзвонить. Син також: поки вибачень не буде, навіть не приїде. А серед усіх цих драм тільки теща живе, як сир у маслі!
